Археографія Івана Бутича: трансформація архівного документа

Тези доповіді

УДК 930.2(947:477) «Бутич»
Маврін Олександр Олександрович,
ORCID 0000-0002-9048-578X,
доктор історичних наук, старший науковий співробітник,
заступник директора з наукової роботи,
Інститут української археографії
та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України,
Київ, Україна
e-mail: mavrinol@ukr.net

АРХЕОГРАФІЯ ІВАНА БУТИЧА:
ТРАНСФОРМАЦІЯ АРХІВНОГО ДОКУМЕНТА

Едиційні практики потребують певних методик. Праці І. Л. Бутича, опубліковані у 1950–1970-ті рр. мали значний вплив на українську археографію.
Ключові слова: археографія, методика, архіви, документи, публікація.

Питання теорії і методики є однією зі складових об’єкту вивчення історії археографії. У свою чергу археографія як така виконує функцію трансформації масивів різноманітних писемних пам’яток, документів і матеріалів з інформаційного ресурсу у джерело знання міждисциплінарного значення з культурологічним наповненням. Форми і жанри едиційної археографії є сьогодні унормованими і науково обґрунтованими. У радянську добу археографія в УРСР перетворюється на наукову дисципліну, формулюючи предмет, метод функції і завдання. Але статус допоміжної дисципліни зберігатиметься за археографією протягом всієї радянської доби. Варіанти зміни статусу археографії, що зафіксовані у термінологічних словниках, з’являться вже після 1990-го року і пов’язане це з розпадом радянської системи і зміною засад самої історичної науки. На часі тепер дослідження ролі окремих науковців у розвитку цілих напрямів наукової роботи в Україні у різні часи.
Значною, але недооціненою у процесі упорядкування археографічної роботи була роль Івана Лукича Бутича (1919–2007). Опубліковано біобібліографію І. Бутича (2 видання: К., 1999 р. та доповнене і розширене 2011 р.). Знаходимо важливі теоретичні роздуми та практичні настанови І. Бутича у його листуванні з Я. Дашкевичем (Львів, 2012), передмовах до документальних публікацій, збірників матеріалів, рецензіях та критичних зауваженнях на нарадах, конференціях тощо. Важливим джерелом для даного дослідження послужили у першу чергу статті, опубліковані в період 1950–1970-х років. Це, насамперед, його «Публікація документальних матеріалів архівними установами Української РСР» (Х., 1958), «Література до історії української археографії» (К., 1968), «Назрілі питання української радянської археографії» (К., 1968), рецензія на книгу «История советской археографии: Учебное пособие» (Под ред. М. С. Селезнева. М., 1966–1967. Вып. I–VI.) (К., 1969). Питанням методики видання історичних документів присвячено статтю І. Бутича «Правила видання історичних документів», опублікованій в УІЖ у 1971-му році (К., 1971). Невеликим за обсягом, але змістовним є доробок І. Л. Бутича з історії української радянської археографії, а, отже, її теорії та методів роботи, представлений у передмовах до видань збірників документів, у статях на сторінках енциклопедій («УРЕ», 1969, 1983; «История городов и сёл Украинской ССР»: в 26 т.).
Питання історії, теорії та методики археографії в УРСР розглянуто в праці І. Бутича «Література до історії української археографії» (1968) через призму поглядів і підходів археографів – сучасників і колег самого І. Бутича: І. Крип’якевича, Я. Ісаєвича, Я. Дашкевича, Б. Ватулі, П. Софінова та ін. Особливу увагу приділив І. Бутич розробці правил публікації документів. Власні погляди на теоретичні проблеми археографії І. Бутич у своїх дослідженнях не подав, але відзначив нові явища в археографічних практиках, як, наприклад, публікація документів мовою оригіналу в супроводі перекладу на мову видання, публікації змішаного типу (де частина документів публікується з перекладами). Звертав увагу І. Бутич на археографічні практики колег з інших республік СРСР, насамперед, литовських.
Слід зазначити, що 1950-х роках весь комплекс теоретичних питань археографії формується у відповідності до завдань і потреб радянської історичної науки.
Організаційні питання вирішувалися з огляду на ці завдання і потреби. На рівні УРСР відмінностей у цьому курсі не спостерігалося, проте І. Бутич, аналізуючи шляхи підвищення рівня публікації, наголошував на двох аспектах: підвищенні кваліфікації кадрів та на необхідності продумати форми вироблення оптимального публікаційного проекту.
І. Бутич відмічав, що тематичні збірники 1950-х років була не у повній мірі наповнені історичними документами; нерівномірно висвітлюють окремі питання. Таким чином, археографічна публікація недосконало і неповно трансформує архівні документи у текст, призначений для поширення наукового знання. В подальшому археографи для усунення цих недоліків будуть більше уваги звертати на попереднє вивчення літератури з означеної тематики, тобто дотримуватись норми п. 2 «Правил» 1955 р.
І. Бутич також звертав увагу упорядників збірників документів на те, що науково-довідковий апарат або був відсутній, або неповний (налічував численні помилки, недостатньо інформативний). Разом із тим Іван Лукич відзначав і окремі складові науково-довідкового апарату, які мали в собі потенціал справжньої наукової роботи, давали можливість розширити межі археографічної роботи, вузько регламентовані правилами 1945 р. та 1955 р.
У роботи над текстом документу, відзначав І. Бутич неприпустимим є вільне поводження публікаторів. Перш за все, йшлося про необґрунтоване скорочення тексту, без розкриття змісту випущених частин. Вільне поводження з текстом документу проявлялося також в довільному його редагуванні, некоректному перекладі. Всі ці випадки кваліфікуються Іваном Лукичем як серйозні відступи від правил публікації, що призводять до спотворення документу.
І. Бутич вимагав від археографів дотримання правил публікації історичних документів, проте допускав певну свободу у роботі з документами, які мали якусь специфіку, місцеві особливості, які виводили матеріал з традиційного кола, унормованого загальносоюзними правилами видання історичних документів. Насамперед це стосувалося українських архівних документів до 19-го ст. Саме цей масив документів часто не вписувався у імперську, а згодом і радянську систему обслуговування історичних досліджень. Чутливий до змісту і форми українського документального ресурсу, І. Бутич прагнув зберегти його дух, трансформуючи у текст, призначений для поширення наукового знання. Подальший поглиблений розгляд теоретичної спадщини І. Бутича може значно доповнити історію української археографії фундаментальними напрацюваннями таких вчених як І. Бутич, який не маючи великих публікацій рівня монографій, у «малих формах», точково, акцентовано формували і визначали сенси і форми едиційної археографії.

UDC 930.2(947:477) «Бутич»
Oleksandr Mavrin,
ORCID ID: 0000-0002-9048-578X,
Doctor of Historical Sciences, Senior Research Worker,
Deputy Director for Scientific Work,
M. S. Hrushevskyi Institute of Ukrainian Archeography
and Source Studies of NAS of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: mavrinol@ukr.net
ARCHEOGRAPHY OF IVAN BUTYCH:
TRANSFORMATION OF ARCHIVAL DOCUMENT
Editorial practices require certain methods. I. Butych’s works published in the 1950s and 1970s were of a significant influence upon Ukrainian archeography.
Keywords: archeography, methods, archives, documents, publication.