Документи історика П.В. Клименка в особовому архівному фонді академіка М.В. Птухи

ЗаявникШаповал Андрій Іванович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Бібліотека.Наука.Комунікація"
ЗахідСемінар: Документальні історико-культурні фонди: традиції та новації місць зберігання, формування, використання
Назва доповідіДокументи історика П.В. Клименка в особовому архівному фонді академіка М.В. Птухи
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

УДК 930.253:929 (Клименко П. В.; Птуха М. В.)
Шаповал Андрій Іванович
Shapoval Andrii
старший науковий співробітник
Senior Research Fellow
НБУВ
V. Vernadsky National Library of Ukraine
кандидат історичних наук,
старший науковий співробітник
Candidate of Historical Sciences,
Senior Research Fellow

ДОКУМЕНТИ ІСТОРИКА П. В. КЛИМЕНКА
В ОСОБОВОМУ АРХІВНОМУ ФОНДІ
АКАДЕМІКА М. В. ПТУХИ

DOCUMEMENTS OF THE HISTORIAN P. V. KLIMENKO
IN PERSONAL ARCHIVAL FUND
OF THE ACADEMICIAN M. V. PTUKHI

У статті проаналізовано документи історика П. В. Клименка, що зберігаються в особовому архівному фонді академіка НАН України М. В. Птухи в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Розкрито маловідомі сторінки наукової біографії П. В. Клименка та його співпрацю з М. В. Птухою й іншими вченими НАН України.
In article documents of the historian P. V. Klimenko which are stored in personal archival fund of the academician of the National Academy of Sciences of Ukraine M. V. Ptukhi at Institute of Archive Science of the V. Vernadsky National library of Ukraine are analysed. Little-known pages of the scientific biography of P. V. Klimenko and his cooperation with M. V. Ptukhoyu and other scientific National Academy of Sciences of Ukraine are opened.

Ключові слова: П. В. Клименко, М. В. Птуха, документ, особовий фонд, НАН України.
Key words: P. V. Klimenko, M. V. Ptukha, document, personal fund, National Academy of Sciences of Ukraine.

Життя та наукова діяльність відомого українського історика, одного з організаторів архівної справи України в 1920–1930-х рр., дослідника її соціально-економічної історії Пилипа Васильовича Клименка (1887–1955) неодноразово привертали увагу науковців [1; 2]. Джерельним підґрунтям праць про вченого стали, головним чином, документи, що відклалися в особовому архівному фонді П. В. Клименка (ф. 354), який зберігається в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі – ІА НБУВ) [3]. Взагалі ж, документи П. В. Клименка та про нього містяться у 21 фонді 12 центральних, обласних і міських архівів України [2, с. 6].
Низку документів П. В. Клименка виявлено й в особовому архівному фонді видатного українського статистика, демографа та економіста, академіка НАН України (з 1920) Михайла Васильовича Птухи (1884–1961), що зберігається в ІА НБУВ (ф. 22). Оскільки їх досі не було введено до наукового обігу, в цій статті ми ставимо за мету ознайомити наукову громадськість з документами П. В. Клименка, які містяться в архіві М. В. Птухи.
Перш ніж перейти до розгляду документів П. В. Клименка в особовому архівному фонді М. В. Птухи, звернемо увагу на біографії вчених, в житті та науковій діяльності яких було чимало спільного. Однак доля П. В. Клименка в умовах тоталітарного режиму склалася набагато трагічніше.
Обидва вчені народилися на Чернігівщині й майже в один час: М. В. Птуха – 7 листопада 1884 р. у м. Остер, а П. В. Клименко – 6 листопада 1887 р. у с. Ярославка Козелецького повіту (нині – Бобровицький р-н Черніговської обл.). Закінчивши гімназії (П. В. Клименко – Ніжинську, а М. В. Птуха – Новоросійську екстерном), вони вирішили продовжити навчання в Петербурзі. М. В. Птуха навчався на юридичному факультеті Петербурзького університету (1906–1910), де лишився на кафедрі політичної економії і статистики та працював приват-доцентом (1913–1916). П. В. Клименко ж, провчившись протягом 1907–1908 рр. на економічному відділенні Петербурзького політехнічного інституту, перевівся на історичне відділення історико-філологічного факультету Університету св. Володимира у Києві, яке закінчив у 1912 р. Склавши магістерський курс у 1918 р., П. В. Клименко одержав звання приват-доцента, проте йому, як прихильнику української ідеї, заборонили викладати в університеті й не дали змогу захистити магістерську дисертацію.
З розгортанням Української революції П. В. Клименка і М. В. Птуху запросили викладати у вишах України. П. В. Клименко читав лекції в Київському археологічному інституті (1918) та впродовж 1919–1923 рр. працював на посадах приват-доцента, професора й декана історико-філологічного факультету Українського державного університету в Кам’янці-Подільському (з 1921 р. – Кам’янець-Подільський інститут народної освіти). М. В. Птуха викладав в Київському українському державному університеті (1918), Київському інституті народного господарства (1919–1930), Київському кооперативному інституті (1919–1931), Інституті обміну та розподілу (1930–1931) й інших вишах Києва.
Одночасно вчені працювали в наукових закладах Всеукраїнської академії наук (далі – ВУАН). Переїхавши із Кам’янця-Подільського до Києва, П. В. Клименко став постійним співробітником (1925–1930) Науково-дослідної кафедри історії України, яку очолював М. С. Грушевський, та співпрацював із Археографічною комісією ВУАН (1924–1933) і Центральним архівним управлінням УСРР (1931–1933). М. В. Птуха протягом 1919–1928 рр. працював секретарем Соціально-економічного відділу ВУАН, заснував і впродовж 1919–1938 рр. очолював Інституту демографії і санітарної статистики АН УРСР.
У центрі наукових зацікавлень П. В. Клименка була проблема соціально-економічного розвитку України в XVI–XIX ст. Учений також активно досліджував стан і рух населення України цього періоду, використовуючи історико-статистичні матеріали. Питанням демографії та статистики були присвячені й праці М. В. Птухи.
За тоталітарного режиму обидва вчені зазнали репресій. Намагаючись приховати жахливі наслідки політики голодомору, влада переслідувала науковців, які проводили демографічно-статистичні дослідження. Так, кілька разів було заарештовано М. В. Птуху, а в 1938 р. ліквідовано Інститут демографії і санітарної статистики АН УРСР, яким керував учений. Переслідування П. В. Клименка розпочалося після розгрому Науково-дослідної кафедри історії України: вченого звільнили з роботи, а його праці було вилучено з продажу й заборонено до розповсюдження. У 1938 р. П. В. Клименка засудили до позбавлення волі на 6 років із поразкою у правах на 3 роки. Повернувшись із заслання у березні 1946 р., він оселився на малій батьківщині – в м. Козелець Чернігівської обл.
Прагнучи повернутися до активної наукової діяльності, П. В. Клименко звернувся за порадою та допомогою до М. В. Птухи, який, безсумнівно, добре знав його соціально-економічні, демографічні та історико-статистичні праці. Крім того, з 1945 р. М. В. Птуха очолював Відділ суспільних наук АН УРСР й був членом Президії АН УРСР. В особовому архівному фонді академіка М. В. Птухи збереглися листи, що надсилав йому П. В. Клименко протягом 1949–1950 рр. [4], а також дослідження історика «Огляд переписів населення на Україні від найдавніших часів до половини ХІХ ст.» [5].
З листа від 9 липня 1949 р. дізнаємося, що в пошуках роботи П. В. Клименко, за порадою М. В. Птухи, звернувся до директора Інституту історії АН УРСР О. К. Касименка. Як виявилося, О. К. Касименко наукових праць П. В. Клименка не знав, однак запропонував йому написати заяву на ім’я президента АН УРСР О. В. Палладіна, зауваживши при цьому, що для роботи в інституті треба мати кандидатську дисертацію. Щоб підтвердити свій фаховий рівень, П. В. Клименко просив М. В. Птуху допомогти перевидати підготовлений ним збірник праць «Компути та ревізії ХVIII ст.», що вперше побачив світ у 1930 р., та видати його дослідження, рукопис якого знаходився у М. В. Птухи. У листі не вказано назву рукопису. Можливо, йдеться про працю П. В. Клименка «Огляд переписів населення на Україні від найдавніших часів до половини ХІХ ст.», яку виявлено в архіві М. В. Птухи. Роботу над нею П. В. Клименко завершив 20 грудня 1937 р. [5, арк. 96], але, переслідуваний владою, не мав змоги її опублікувати. П. В. Клименко також вважав, що цей рукопис та його розвідки про історико-статистичні матеріали з руху українського населення в ХІХ ст. могли б скласти основу його кандидатської дисертації [4, арк. 1]. Проте, сподівання П. В. Клименка виявилися марними: після заслання йому так і вдалося влаштуватися на будь-яку роботу та надрукувати жодну зі своїх праць.
В інших трьох листах П. В. Клименка йдеться про масштабні наукові проекти вченого, над якими він наполегливо працював у 1949–1950 рр.
З листа від 18 грудня 1949 р. дізнаємося, що П. В. Клименко надіслав М. В. Птусі розлогий проспект своєї монографії «Історія господарського розвитку України у XVIII ст.», який зберігся й міститься у справі [4, арк. 4–7]. Згідно з проспектом, монографія мала складатися з восьми розділів: 1. Огляд дореволюційної й пореволюційної літератури та аналіз документів з проблеми; 2. Політичний поділ України у XVIII ст.; 3. Двір – основна клітина господарства України XVIII ст.; 4. Рух української людності у XVIII ст.; 5. Сільське господарство; 6. Ремісницька промисловість України; 7. Феодальні обмеження торгівлі як внутрішні, так і зовнішні; 8. Фінансова система в Україні. У листі П. В. Клименко просив М. В. Птуху висловити свою думку щодо змісту монографії, звернувши особливу увагу на її четвертий розділ (рух української людності у XVIII ст.), який, як повідомляв історик, вже був написаний та мав за обсягом 6 друк. арк. тексту та 30 друк. арк. матеріалів [4, арк. 2].
У наступному листі, який, імовірно, був написаний у першій половині 1950 р., П. В. Клименко інформував М. В. Птуху, що перероблює та доповнює свою розвідку про рух української людності на лівому березі Дніпра у XVIII ст., оскільки перша спроба її публікації в 1932 р. виявилася невдалою. Історик планував завершити роботу над розвідкою в 1950 р. та надати її на розгляд М. В. Птусі. У листі П. В. Клименко звертав увагу на те, що перевагою його праці було широке застосування при її підготовці статистичного методу. Він просив М. В. Птуху, якщо тема була важливою для АН УРСР, надіслати йому посвідчення, яке дало б змогу провести додаткові дослідження руху української людності на лівому березі Дніпра в XVIII ст. у архіві Чернігова, де збереглися документи з цієї проблеми [4, арк. 8–8 зв].
Варто вказати, що в особовому архівному фонді самого П. В. Клименка в ІА НБУВ теж відклався його лист до М. В. Птухи від 8 листопада 1950 р., у якому можна знайти додаткові відомості щодо роботи вченого над розвідкою «Рух виробничий української людності лівого боку Дніпра у XVIII ст.». Так, за задумом П. В. Клименка, ця праця, що складалася, переважно, зі статистичних таблиць з аналізом соціального та професійного стану населення, мала б стати вступною до видання «Компути та ревізії українські ХVIII ст.». Однак розуміючи, що видати збірник або окремо розвідку, обсяг якої на той час вже складав 10 друк. арк. тексту та 40 друк. арк. матеріалів, йому навряд чи вдасться, П. В. Клименко планував передати своє дослідження в розпорядження Інституту економіки АН УРСР [6], у якому М. В. Птуха очолював відділ статистики. Додамо, що автограф монографії П. В. Клименка «Рух виробничий української людності лівого боку Дніпра у XVIII ст.» та робочі матеріали до неї нині зберігаються в особовому архівному фонді вченого в ІА НБУВ [7].
Останній з листів П. В. Клименка, що зберігається в особовому фонді М. В. Птухи, датований 26 грудня 1950 р. З нього видно, що П. В. Клименко також тісно співпрацював із завідувачем відділу історії народного господарства й історії економічної думки Інституту економіки АН УРСР Д. Ф. Вірником, якому він теж надіслав проспекти своїх праць і список історико-статистичних матеріалів XVIII ст. У листі П. В. Клименко просив М. В. Птуху передати Д. Ф. Вірнику ще список статистичних табелів, які були джерелом до розвідки «Рух виробничий української людності лівого боку Дніпра у XVIII ст.». Цей список, надісланий разом із листом, відклався в архіві М. В. Птухи [4, арк. 10–10 зв], який, напевне, з якоїсь причини не виконав прохання П. В. Клименка.
Крім того, з листа від 26 грудня 1950 р. дізнаємося, що, за домовленістю з Д. Ф. Вірником, П. В. Клименко готував працю про першу в Україні доменну піч, побудовану в 1773 р. у м. Чуднів (нині – Житомирська обл.). Роботу над розвідкою вчений планував завершити на початку 1951 р. У листі наведено розгорнутий зміст праці та джерела до неї [4, арк. 11–12 зв]. Зазначимо, що автографи досліджень П. В. Клименка «Доменна піч у м. Чуднові. 1773–1793 рр.» і «Доменна піч і магнатське господарство у м. Чуднові. 1773–1793 рр.» та робочі матеріали до них знов-таки зберігаються в його особовому архівному фонді [8].
Отже, виявлені документи П. В. Клименка в особовому архівному фонді академіка М. В. Птухи, що зберігається в ІА НБУВ, дають змогу розкрити маловідомі сторінки його життя та наукової біографії, а також висвітлити співпрацю між видатними українськими вченими.

Список використаних джерел

1. Компан О. С., Суслопаров М. З. До 80-річчя з дня народження П. В. Клименка // Український історичний журнал. 1967. № 7. С. 135–139; Дивний І. Український історик Пилип Клименко // Наукові записки: зб. праць молодих вчених та аспірантів. Т. 1. Київ, 1996. С. 356–386.
2. Волкотруб Г. К. Пилип Васильович Клименко (1887–1955) – історик, джерелознавець, архівознавець : автореф. дис. …канд. іст. наук. Київ, 2005. 20 с.
3. Волкотруб Г. К. До джерельної бази української біоісторіографії (особовий фонд П. В. Клименка) // Студії з архівної справи та документознавства. 2004. Т. 11. С. 254–257; Шаповал А. І. Документальна спадщина історика Пилипа Васильовича Клименка // Ніжинська старовина: збірник регіональної історії та пам’яткознавства. Київ, 2013. Вип. 15 (18). С. 133–143. (Ніжинознавчі студії; № 10); Наумова Н. А. Клименко Пилип Васильович // Особові архівні фонди вчених НАН України в Інституті архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського : путівник / авт. та упоряд.: С. В. Старовойт, А. І. Шаповал, Ю. В. Булгаков [та ін.]. Київ, 2017. С. 230–233.
4. ІА НБУВ. Ф. 22. Оп. 3. Спр. 114. 12 арк.
5. Там само. Оп. 4. Спр. 21. 96 арк.
6. Там само. Ф. 354. Оп. 1. Спр. 175. Арк. 1 зв.
7. Там само. Спр. 14–17.
8. Там само. Спр. 82–92.