КНИЖКОВІ ВИДАННЯ ДІАСПОРИ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ АНТИГЕТЬМАНСЬКОГО ПОВСТАННЯ (ЛИСТОПАД – ГРУДЕНЬ 1918 Р.)

ЗаявникШпаргало Євгеній Володимирович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Бібліотека.Наука.Комунікація"
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України: здобутки і перспективи
Назва доповідіКНИЖКОВІ ВИДАННЯ ДІАСПОРИ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ АНТИГЕТЬМАНСЬКОГО ПОВСТАННЯ (ЛИСТОПАД – ГРУДЕНЬ 1918 Р.)
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Шпаргало Євген Володимирович
Shpargalo Yevgen
мол. наук. співробітник НБУВ
Research assistant of
V.Vernadsky National Library of Ukraine

КНИЖКОВІ ВИДАННЯ ДІАСПОРИ ЯК ДЖЕРЕЛО ВИВЧЕННЯ АНТИГЕТЬМАНСЬКОГО ПОВСТАННЯ
(ЛИСТОПАД –ГРУДЕНЬ 1918 р.)
DIASPORA BOOKS AS A SOURCE FOR THE STUDY OF THE ANTI-HETMAN UPRISING (NOVEMBER - DECEMBER 1918)
Проаналізовано окремі видання з фондів зарубіжної україніки щодо повстання проти гетьмана П.Скоропадського наприкінці 1918 р. та бачення тієї події з різних точок зору.
Analyzed publications from Department of Foreign Ucrainica about the uprising against hetman P. Skoropadsky in late 1918 and the vision of that event from different points of view.

Ключові слова: антигетьманське повстання, історія України, Українська Держава, Директорія УНР
Key words: anti-hetman uprising, history of Ukraine, Ukrainian State, Directorate of UPR

Серед книжкових видань української діаспори зустрічаються різні погляди на події Української революції та визвольних змагань 1917–1921 рр. Ці підходи часто є діаметрально протилежними. Причинами останнього були розбіжності між різними політичними угруповуваннями, що склалися в середовищі діаспори. Часто в працях, присвячених тим подіям, зустрічаються відверті звинувачення на адресу політичних опонентів. Прикладом такого можна навести окремі видання діячів діаспори другої половини ХХ ст., які присвячені подіям антигетьманського повстання кінця 1918 р.
У середовищі української еміграції повстання проти гетьмана викликало активну дискусію, яка широко відображена у виданнях діаспори, що зберігаються у фонді відділу зарубіжної україніки Інституту книгознавства НБУВ. У публікаціях обґрунтовано діаметрально протилежні думки з приводу цієї події: представники гетьманського табору наголошували на тому, що це повстання – зрада держави, яка тільки посприяла тому, що більшовики захопили Україну невдовзі; представники табору УНР, натомість, наполягали у своїх викладах на тому, що постання було необхідним заради порятунку української самостійної державності.
Отже, про події кінця 1918 р. писали різні за своїми політичними поглядами автори. Думками про ті події ділиться в своїх спогадах Дмитро Донцов, представник націоналістичного табору [2]. Дмитро Дорошенко, як представник гетьманського уряду, присвятив державі Скоропадського цілий том своєї «Історії України» [3]. Своє бачення тих подій як антидержавної діяльності українських соціалістичних партій подає Петро Солуха, представник консервативного табору [5].
Аргументовані думки щодо обстоювання позиції прихильників Української Держави знаходимо у праці «Від леґенд до правди» [6], яку написав політичний діяч Західноукраїнської Народної Республіки Лонгин Цегельський (1875–1950). У цих спогадах чітко простежуються симпатії до Української Держави Скоропадського і негатив до Директорії УНР, який пояснюється «соціалізмом» діячів Директорії. На його думку, соціалісти активно протистояли гетьману, бо останній скасував чимало їхніх законів [6, с. 27]. Л. Цегельський звинувачує Січових Стрільців Є. Коновальця, закидаючи їм зраду Галичини. В умовах війни ЗУНР з поляками і боїв за Львів, гетьман П. Скоропадський збирався відправити Січових Стрільців на допомогу Українській галицькій армії. Проте січовики вирішили підтримати антигетьманське повстання, а не ЗУНР. На думку автора видання «Від леґенд до правди», Осип Назарук відіграв у цій ситуації негативну роль. Будучи делегованим до стрільців, щоб загітувати їх допомогти в битві за Львів, він натомість, був переконаний В. Винниченком залишити стрільців як найбільш дієздатну військову силу, для наступу на Київ. «На їх завваги, що Львів пропаде, Винниченко нарисував їм принадливу картину переможної повстанчої армії українського селянства, що зі Стрільцями на чолі візьме Київ, а потім піде на Львів, здобуде його, одним махом та викине Ляхів за Сян і Вислу» [6, с. 81].
І. Кедрин (1896–1995) – український історик, політичний діяч і журналіст дає відповідь на звинувачення Л. Цегельського у праці «Викривлена правда» [4]. Наголошує на тому, що існує в тих спогадах упередженість щодо різних регіонів України: «Галичину автор ґльорифікує, Наддніпрянщину змальовує в найчорніших барвах» [4, с.7]. І. Кедрин ставить в провину Цегельському також те, що ідеалізуючи Українську Державу, він фактично не помічає заслуг УНР, а потім і Директорії[4, с. 12-13]. І. Кедрин не згоден із звинуваченнями Січових Стрільців у зраді, бо вони «погодилися взяти участь у повстанні проти Гетьманату не з соціяльних, а саме з національно-політичних причин» [4, с. 14].
Дмитро Гирський (справжнє ім’я Дмитро Левчук, 1900–1977), один з представників гетьманського табору, видав працю «Дивні способи виправдання антидержавної політики» [1], в якій критикується Центральна Рада і Директорія, а на противагу їм позитивно оцінюється Українська Держава. Автор звинувачує всіх, хто брав участь у повстанні проти гетьмана, що, на його думку, призвело до захоплення України більшовиками. П. Скоропадський, згадує автор, пропонував всім українським партіям співпрацю, але опозиційні сили не були згодні на співпрацю.
Д. Гирський виправдовує такий суперечливий крок Скоропадського як грамота про федерацію, що була прийнята під зовнішньополітичним тиском з боку держав Антанти. Це був тактичний крок, який давав змогу виграти час і не втратити все, що було здобуто упродовж гетьманського правління. Опонентам гетьмана він пропонує згадати обережну політику Центральної Ради протягом 1917 р., коли всі вимоги українських політиків зводилися до автономії і до постійного пошуку компромісів з Тимчасовим урядом [1, с. 158].
Дмитро Донцов протягом 1918 р. був прибічником гетьманату, проте під кінець того ж року його погляди змінилися. Спочатку Д. Донцов не вірив інформації стосовно «грамоти про федерацію», вважаючи її вигадками проросійських сил. Але вже в записі за 18 листопада 1918 р., переконавшись в достовірності почутого, говорить: «По проголошенню федерації уважав свої відносини до гетьманського уряду за зірвані» [2, с. 88]. Втім, на нову владу він сподівань не мав. «Відчитали деклярацію нового, республіканського уряду. Деклярація – большевицька» [2, с. 93].
Таким чином, з книжкових видань діаспори дізнаємося, що серед представників політичної еміграції існували діаметрально протилежні погляди на події кінця 1918 р., що характеризуються взаємними звинуваченнями. Це є свідченням складності революційної доби та відсутності консолідації революційних сил тогочасного українського суспільства, як і суспільства в цілому. Важливо вивчати праці представників різних точок зору на революційні події в Україні, що дає змогу бачити ключові протиріччя сторін і більш об’єктивно оцінювати добу визвольних змагань, зокрема період Української Держави Павла Скоропадського, та уникати помилок минулого в нинішній ситуації.

Список використаних джерел:
1. Гирський Д. Дивні способи виправдування антидержавної політики. Торонто, 1973. 184 с.
2. Донцов, Д. Рік 1918, Київ. Торонто: Гомін України, 1954. 128 с.
3. Дорошенко Д. Історія України 1917-1923 рр. Т. 2. Українська Гетьманська Держава 1918 року. 2-е вид. Фотодрук з 1-го вид. 1930 р. Нью-Йорк : Булава, 1954. 424 с.
4. Кедрин І. Викривлена правда: події в Україні у 1918 р. у кривому дзеркалі споминів д-ра Лонгина Цегельського. Нью-Йорк: Вид. і наклад Братства Укр. січових стрільців, 1963. 35 с.
5. Солуха П. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського (Володимир Винниченко та Микита Шаповал по допомогу до Москви – до Леніна). Б. м.: Накладом авт., 1973. 378 с.
6. Цегельський Л. Від леґенд до правди. Уривки зі споминів про події в Україні, зв'язані з Першим Листопадом 1918 р. Філадельфія, 1960. 313 с.