"Многогрішні" та "недостойні": переписувачі Єрусалимських Уставів XVI-XVII сторіч

ЗаявникВолощенко Станіслав Анатолійович (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Бібліотека.Наука.Комунікація"
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України: здобутки і перспективи
Назва доповіді"Многогрішні" та "недостойні": переписувачі Єрусалимських Уставів XVI-XVII сторіч
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

“МНОГОГРІШНІ” ТА “НЕДОСТОЙНІ”: ПЕРЕПИСУВАЧІ ЄРУСАЛИМСЬКИХ УСТАВІВ XVI–XVII СТОРІЧ
“SINNER” AND “UNHONOURABLE”: THE SCRIBERS OF JERUSALEM TYPIKONES OF THE 16th–17th CENTURIES

Порушується проблематика встановлення імен переписувачів Єрусалимських Уставів, їх територіального походження, соціального статусу та професійної спрямованості.
Ключові слова: Устав церковний Єрусалимський, переписувачі, кодекс, рукопис, XVI–XVII ст.

The research investigates the problem of the Jerusalem Typikones scribers’ names, localisations, social positions, and professional occupations.
Key words: Jerusalem Typikon, scribers, codex, manuscript, the 16th-17th centuries.

Вагомим аспектом у кодикологічному вивченні рукописних пам’яток є встановлення імен переписувачів, їх географічного та соціального походження, професійної приналежності, а також часу виготовлення манускрипту. Переважна більшість рукописних книг, які дійшли до наших днів, збережені без точної вказівки на дату та місце створення і без відомостей про їхніх безпосередніх творців.
Коло наших наукових зацікавлень становлять кириличні списки Єрусалимських Уставів XV–XVII ст., збережених в Україні. Серед шістдесяти відомих кодексів, зосереджених у бібліотечних і музейних установах, лише у десяти уміщена інформація про їх переписувачів. Вони порівну репрезентують XVI і XVII ст. – по п’ять імен для кожного рукопису відповідного сторіччя.
Найбільше відомостей про писарів Єрусалимських Уставів знаходиться у кодексах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі ІР НБУВ) – у семи списках [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7] і лише у трьох Уставах із колекції відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника (далі ЛННБ) [8, 9, 10].
Інформація про копіювальників рукописів зосереджена переважно наприкінці книжкового блоку у тексті колофону, однак у кодексі 1590 р. із фонду 302 “Зібрання рукописних книг митрополита Макарія Булгакова” ІР НБУВ вона записана на нижніх берегах перших аркушів [2, 1–8] і рукописі першої чверті XVII ст. – на форзаці [5].
У найдавнішому точнодатованому Єрусалимському Уставі 1515 р. із фонду 301 “Зібрання історичних документів та колекція Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії” ІР НБУВ писар про себе записав у колофоні, що звати його Василій і він є підключником тверського князя Івана Шелони. Охарактеризував себе як чоловіка многогрішного, недостойного, грубого, схильного до лінощів, недостатньо розумного, гіршного серед мирян і найубогішого. Однак ці риси не завадили йому переписати чималий за обсягом рукопис більше 300 аркушів за 253 дні [1, 307; 11, 411]. У рукописі середини XVI ст. із фонду 2 “Збірка кириличних рукописних книг Бібліотеки Інституту “Народний Дім” у Львові” ЛННБ писар себе теж назвав многогрішним і недостойним, і скверним, хоча був церковним дяком на ім’я Олексій, який завершив рукопис при державцях панах Чолганських із с. Тухлі (Сколівський р-н, Львівська обл.) [8, 218; 12, 424]. Многогрішним був і переписувач Єрусалимського Уставу останньої чверті XVI ст. із фонду 3 “Збірка рукописів Центрального василіанського архіву і бібліотеки у Львові” ЛННБ ієрей Петро з храму Успіння Богородиці із м. Ягольниці (нині с. Ягільниця Чортківського р-ну Тернопільської обл.) [9, 218; 12, 429]. Про власну грішність не пише лише Іван Шапкін, син Ананія, переписувач кодексу 1590 р. із колекції ІР НБУВ, який тричі наголошує про себе як писаря у записі про продаж рукопису до церкви Георгія та Параскеви П’ятниці м. Вологди (Російська Федерація) [2, 1–8; 11, 424]. Рукопис із м. Куликова (Жовківський р-н, Львівська обл.), який завершує XVI ст., був переписаний місцевим дияконом Лукою. Нині рукопис зберігається у фонді 77 “Колекція кириличних рукописних книг Біліотеки А. С. Петрушевича” ЛННБ. Куликівський Устав завершений у 1594 р. за кошти швецького цеху многогрішним Лукою [10, 223 зв.; 12, 433].
Що стосується XVII ст., то перший рукопис, представлений 1603 р., переписаний в одному з найбільших російських монастирів – Троїце-Сергієвій лаврі Данилом Гавриловим, який ще був крилошанином цієї чернечої спільноти, тобто виконував послух співця. Він не пише про свою грішність, однак просить його пробачити за можливі помилки і не клясти [3, 476]. Переписувач кодексу 1612 р. із Городця (Володимирецький р-н, Рівненська обл.) про себе пише, що книга писана трудом многогрішного, гіршого з християн і убогого сина священника Епіфанія – Матфія Смідинського із міста Турів, що знаходиться на сучасній території Білорусі (Житковицький р-н, Гомельська обл.) [4, 371]. Цілком відмінним від попередніх записів за місцем розміщення є запис у Єрусалимському Уставі з фонду 312 “Зібрання рукописних книг та архів Софійського собору” ІР НБУВ. На приклейній частині нижнього форзаца написано, що ця книга, яка за нашими дослідженнями датується першою чвертю XVII ст., списана Чарногородским дяком Лонгином, можливо з місцевого храму м. Чорногородки Макарівського р-ну Київської обл. [5]. Многогрішною рукою написаний Устав і 1627 р., який скопіював грішний раб Божий пресвітер Йоаким [6, 197 зв.]. Рукописний кодекс 1632 р., який за стилем оздоблення нагадує тогочасні львівські стародруковані видання, переписав грішний чоловік Яків Данилович з Солоного Городка (нині м. Городок, Львівська обл.) [7, с. 250 3-го рахунку]. Попри відсутність відомостей у колофоні про напрям професійної діяльності та приналежність до соціального статусу писаря, відомо, що він окрім цього рукопису, переписав у 1636 р. великоформатне Євангеліє, яке експонувалося на ХІІ археологічному з’їзді у Харкові 1902 р. [13, 92].
Отже, переписувачами кириличних списків Уставу церковного Єрусалимського XVI–XVII ст. із колекцій ІР НБУВ та ЛННБ були виключно особи чоловічої статі. У чверті кодексів Єрусалимських Уставів, збережених в Україні, записана інформація про їх створювачів. Виключно всі пишуть про свою грішність, недостойність, убогість і т.д., лише у записах Данила Гаврилова та Івана Шапкіна про ці якості не йдеться. У семи досліджуваних рукописах указана повна дата створення. Для дяка Олексія хронологічною датою були роки правління короля Сигізмунда ІІ Августа та державців с. Тухлі панів Чолганських, а ієрей Петро записав, що завершив працю 19 грудня у день пам’яті пророка Авдія без року. Переписували книги представники духовенства або ж члени їх сімей чи наближені до церкви особи. Відомо, що шість переписувачів належали до духовного стану й були священниками (2), дияконами (1), ченцями (1) чи дяками (2). Матвій Смідинський був сином священика, Василій із Твері був підключником, тобто помічником ключника тверського князя. Іван Шапкін і Яків Данилович про свою соціальну та професійну приналежність нічого не зазначили, можливо, виключне переписування книг становило основний рід їх діяльності та записування про це для них було не вагомим, адже було очевидним.

Список використаних джерел

1. Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі ІР НБУВ). Ф. 301. Од. зб. 193л.
2. ІР НБУВ. Ф. 302. Од. зб. 18.
3. ІР НБУВ. Ф. 312. Од. зб. 95.
4. ІР НБУВ. Ф. 311. Од. зб. 576.
5. ІР НБУВ. Ф. 312. Од. зб. 94.
6. ІР НБУВ. Ф. 313. Од. зб. 26.
7. ІР НБУВ. Ф. І. Од. зб. 1759.
8. Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника, відділ рукописів (далі ЛННБ). Ф. 2. Од. зб. 132.
9. ЛННБ. Ф. 3. Од. зб. 304.
10. ЛННБ. Ф. 77. Од. зб. 48.
11. Іванова О. А. Слов’янська кирилична рукописна книга XVI ст. з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: наук. кат.: палеогр. альбом. Київ, 2010. 791 с.: іл.
12. Кириличні рукописні книги у фондах Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України: каталог. Т. 1: XI–XVI ст. Уклад. М. М. Кольбух, Т. М. Гуцаленко та ін. Львів, 2007. XLVI s., 522 с., 24 кол. іл.
13. Запаско Я. П. Пам’ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. Львів: Світ, 1995. 480 с.: іл.