ЕЛЕКТРОННИЙ ДИПЛОМАТИЧНИЙ АРХІВ ЯК ПОТЕНЦІЙНА СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ФОНДУ ПРЕЗИДЕНТІВ УКРАЇНИ

Тези доповіді

УДК 930.25: 005.92+025
Матяш Ірина Борисівна,
ORCID 0000-0002-7565-1866,
доктор історичних наук, професор, провідний науковий співробітник,
Інформаційно-аналітичний відділ,
Фонд Президентів України,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: imatiash18@gmail.com

ЕЛЕКТРОННИЙ ДИПЛОМАТИЧНИЙ АРХІВ ЯК ПОТЕНЦІЙНА СКЛАДОВА ІНФОРМАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ ФОНДУ ПРЕЗИДЕНТІВ УКРАЇНИ


Розглянуто питання про розуміння поняття «електронний Дипломатичний архів України», його склад і особливості формування як потенційної складової частини інформаційних ресурсів Фонду Президентів України.
Ключові слова: Дипломатичний архів України, Фонд Президентів України, інформаційні ресурси

Відповідно до Конституції України (розділ V, ст. 106) Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України; приймає рішення про визнання іноземних держав; призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав. Відтак у діяльності Президента та Адміністрації/Офісу Президента відкладаються документи, що їх можна кваліфікувати як такі, що належать до Дипломатичного архіву. Відповідно до Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. у міжнародній практиці склад дипломатичного архіву розуміють відповідно до положень цього акту як сукупність документованої інформації, утвореної в діяльності відомства закордонних справ та його закордонних представництв. Це проекти та узгоджені й підписні тексти міжнародних угод, дипломатичні та консульські звіти, інформаційно-аналітичні записки щодо політичної ситуації в країні перебування, дипломатичне листування (вербальні та особисті ноти, меморандуми, пам’ятні записки, особисті листи неофіційного характеру, заяви, комюніке), внутрішньовідомчі документи (організаційно-розпорядча документація, офіційне листування, записи бесід тощо), статусні документи (вірчі грамоти, екзекватури тощо). Відтак Дипломатичний архів можна розглядати як складову частину інформаційних ресурсів Фонду Президентів НБУВ. Колізія полягає в функціонуванні інституту президентства в Україні з 1991 року, усталеній процедурі передавання на державне зберігання таких документів, розпорошеності Дипломатичного архіву України та необхідності пошуків відповідей на виклики, спричинені пандемією коронавірусної хвороби, визнаної такою ВООЗ 11 березня 2020 р., що знайшли своє відображення в істотному обмеженні фізичного доступу до інформаційних ресурсів через запровадження карантинних вимог задля убезпечення дослідників від ризику зараження та наслідків хвороби, спричиненої вірусом SARS-CoV-2. В таких умовах особливої актуальності набуває формування електронних архівів, формат яких максимально розширює доступ до них користувачів і дозволяє використовувати такі ресурси в навчальному процесі, інтегрувати архівні, бібліотечні та музейні фонди.
Питання щодо зберігання дипломатичних архівів тривалий час зберігають актуальність у різних країнах. Ідею про створення Архіву закордонних справ у Франції висунув впливовий французький дипломат Шарль Кольбер, маркіз де Круасі, а втілював його син – Жан-Батіст Кольбер, маркіз де Торсі, який 1710 р. започаткував у Версалі, королівській резиденції, архів дипломатичного відомства. Спершу доступ до дипломатичних архівів мали лише дипломати. Для історичних досліджень їх відкрили лише 1830 р. зусиллями відомого історика, члена французької академії Франсуа-Огюста Міньє, який розпочав тоді свою роботу на посаді директора Архіву Міністерства закордонних справ Франції, що тривала до 1848 рр. Тоді увесь архітектурний комплекс Версаля отримав статус музею. Відтоді почала формуватися практика зберігання дипломатичних архівів у спеціалізованих архівних установах. Вони були структурними підрозділами зовнішньополітичних відомств або самостійними архівними установами і зберігали історичні та сучасні фонди або лише сучасні. Як підрозділи зовнішньополітичного відомства дипломатичні архіви функціонують у США (1833 р. з ініціативи Державного секретаря США Л. Мак-Лейна та відповідно до рішення Президента США Е. Джексона в складі Державного департаменту в процесі його реорганізації з’явилися Бюро дипломатичних справ та Бюро консульських справ, завдання яких полягали в упорядковуванні документів зовнішньополітичної діяльності уряду США та дипломатичних установ, підготовці до ратифікації міжнародних договорів, реєстрації, індексуванні та зберіганні дипломатичного листування), Італії (Відділ історичної дипломатичної документації та архів МЗС після реорганізації центрального апарату 2010 р. включено до складу Відділу аналізу, планування та історичної дипломатичної документації, що займається аналізом та дослідженням з питань та перспектив зовнішньої політики, що мають стратегічне значення для країни; з метою забезпечення збереженості історичних документів, пов’язаних із зовнішньополітичною діяльністю, зберіганні оригіналів нечинних міжнародних документів, систематичному збиранні архівів з головного управління та закордоном, забезпеченні доступу до них у порядку, передбаченому чинним законодавством, публікація італійських дипломатичних документів, експозиційна діяльність та забезпечення функціонування бібліотеки), Польщі ( Архів польської дипломатії, є структурним підрозділом Бюро архівів і управління інформацією МЗС, до завдань якого належать участь у конференціях, співпраця з іншими архівами, пошук експонатів для організації виставок, що є одним із найцікавіших способів репрезентації історії польської зовнішньої служби) та ін. Водночас дипломатичні документи, що відклалися під час каденції Президента США потрапляють до президентських бібліотек у складі відповідних колекцій.
В Україні формування дипломатичного архіву як місця зберігання профільних документів набуло реальних обрисів за доби Української революції 1917 – 1921 рр. Поразка революції змусила представників УНР продовжити боротьба за державну ідею засобами дипломатії в еміграції. Документи, утворені в діяльності дипломатичних установ УHP та ЗУНР або створені особами, котрі офіційно перебували на дипломатичній службі, через неможливість повернення в Україну в умовах панування більшовиків потрапили до архівів Австралії, Болгарії, Білорусі, Канади, Латвії, Литви, Німеччини, Італії, Ватикана, Великої Британії, США, Туреччини, Угорщини, Чехії, Швейцарії, Швеції та інших країн, де змушені були продовжити життя українські дипломати. Особливості формування «Дипломатичного архіву України» спричинили розширення розуміння його складу документами особового походження. Таким чином, за складом охоплював проекти та оригінали текстів міжнародних угод, двосторонніх та багатосторонніх договорів України, дипломатичне листування, внутрішньовідомчі документи, фінансову документацію дипломатичних установ; документи про службову діяльність та листування осіб, котрі офіційно перебували на дипломатичній службі, дипломатичних працівників; документи про діяльність іноземних представництв в Україні, звіти іноземних представників про роботу в Україні, автокомунікативні документи іноземних представників, пов’язані з роботою в Україні; з огляду репресивний характер політики радянської держави в складі дипломатичного архіву можна виокремити ще одну групу документів – наглядові справи спецслужб за діяльністю іноземних представників та архівно-слідчі справи українських дипломатів.
Найбільше документів, які належать до Дипломатичного архіву України, зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, де акумульовано його «історичну частину». Документи, що утворилися в діяльності зовнішньополітичного відомства після 1 лютого 1944 р., коли Українській РСР було формально повернуто право на зовнішньополітичну діяльність, зберігаються в Галузевому державному архіві МЗС України. Історико-архівного управління МЗС України (1993 – 2004). В складі документів виокремлено Основний фонд, Особовий фонд працівників Міністерства, договори та угоди України з іноземними державами, міжнародні договори, зареєстровані в ООН, Фонд фотодокументів, міжнародні договори, конвенції, угоди та інші акти, що стосуються України, документи Генеральної Асамблеї ООН, її органів та спеціалізованих установ, документи та матеріали ліквідованих міжнародних організацій. Важливе значення має фонд договорів та угод з іноземними державами, на який сформовано електронну базу даних.
Потреба створення Електронного Дипломатичного архіву України (далі ЕДАУ) зумовлена потребою дослідження витоків функції Президента України, окресленої в ст. 106, розділу V Конституції України, та зарубіжного досвіду роботи з такими документами. З огляду на «молодість» інституту президенства в Україні, структура ЕДАУ має дві частини: сучасну (основну) та історичну (факультативну). Фізична реконструкція обох частин неможлива не лише через зберігання документів у різних країнах і різних архівах, але й через те, що Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо державної власності, державних архівів і державних боргів від 8 квітня 1983 р. правонаступництво щодо державних архівів, у тому числі й дипломатичних, в разі розпаду держав не набула сили через відсутність необхідної кількості ратифікаційних грамот або документів про приєднання (всього передбачалося отримати щонайменше 15 документів). Акумульовані на одному інформаційному майданчику оцифровані документи ЕДАУ (в тому числі, відео- та фотодокументи) значно розширять уявлення про такий важливий напрям діяльності президента.

UDK 930.25: 005.92+025
Iryna Маtiash,
ORCID 0000-0002-7565-1866,
Doctor of Historical Sciences, Professor,
Leading Researcher,
Information and analytical department,
Fund of Presidents of Ukraine,
V.I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: imatiash18@gmail.com

ELECTRONIC DIPLOMATIC ARCHIVE AS A POTENTIAL COMPONENT OF INFORMATION RESOURCES FUND OF PRESIDENTS OF UKRAINE

The issue of understanding the concept of "electronic Diplomatic Archive of Ukraine", its composition and features of formation as a potential part of the information resources of the Fund of Presidents of Ukraine.
Keywords: Diplomatic Archive of Ukraine, Fund of Presidents of Ukraine, information resources