Музична культура Києва кінця ХІХ — початку ХХ століття на прикладі нотного видавництва Ї. Їндржишека

Тези доповіді

УДК 78.074:655.4/.5(477)
Кожушко Євгенія Віталіївна,
ORCID 0000-0002-9115-4050,
молодший науковий співробітник,
Національна бібліотека України імені В І Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: kozhushko@nbuv.gov.ua

Музична культура Києва кінця ХІХ – початку ХХ ст. на прикладі нотного видавництва Ї. Їндржишека

Розглянуто питання впливу музичних видавництв та магазинів на музичну культуру Києва на прикладі діяльності Ї. Їндржишека.

Ключові слова: Їндржих Їндржишек, нотні видання, нотні видавництва, музична культура Києва.

Музична культура Києва кінця ХІХ ст. – початку ХХ ст. – епохи реформ, зламів, катастроф – зберегла багато цікавих фактів про яскраві постаті, які залишили після себе величезний культурний спадок. Зокрема це стосується такої сфери діяльності як музичні магазини та нотні видавництва. Дослідження впливу спеціалізованих закладів на музичну культуру Києва не було предметом спеціального дослідження, зокрема не досліджувалася донині і діяльність нотного видавництва Їндржиха Їндржишека.
Музична культура у Києві розвивалася і поширювалася як завдяки концертній практиці окремих музикантів, колективів, творчості професійних композиторів та композиторів-аматорів, встановленню традицій домашнього музикування, так і завдяки нотно-видавничій діяльності, нотній торгівлі у спеціалізованих музичних магазинах. У Києві ХІХ та на початку ХХ ст. функціонували численні музичні склади, магазини, книготорговельні та видавничі фірми. Найстарішими були склади-магазини з продажу фортепіано Кує, Верле та Карла Гааза, чия фабрика роялів та піаніно була створена ще у 1821 р. Леон Ідзиковський заснував торгову-видавничу фірму у 1858 р. Надалі його заклад став найпотужнішим нотним видавництвом не тільки Києва, але і одним з найбільших у тогочасній Росії. Стефан Кульженко у 1864 р. відкрив друкарню, яка стала найкращою друкарнею в Україні із фото-літо-друкарським обладнанням. Книжковий та нотний магазин музичного видавця Болеслав Корейво розпочав роботу 1871 р.
Одним з представників когорти київських власників музичних магазинів та нотовидавництв був Їндржих (Генріх-Ігнатій Ігнатійович) Їндржишек (26.06.1857, с. Понікла, Чехія – 1924, Чехія) – чех за походженням, купець другої гільдії, член Київської міської Думи, Голова чеського благодійного, культурно-просвітницького товариства імені Яна Амоса Коменського, дійсний член Київського товариства швидкої медичної допомоги, засновник Київського спортивного товариства «Сокіл».
Щойно після завершення військової служби, у 24-х річному віці Ї. Їндржишек приїхав до Києва, спочатку торгував музичними інструментами та канцелярськими товарами, а вже наступного року знайшов приміщення і відкрив на вулиці Фундуклеївський свій перший магазин з продажу недорогих музичних інструментів та струн. У 1885 р. організував майстерню з лагодження музичних інструментів і, навіть їх виготовлення (скрипки, віолончелі, балалайки, гітари тощо). Незважаючи на існуючу конкуренцію, справи йшли добре і згодом Їндржишек став спроможним відкрити великий музичний магазин – «Депо музичних інструментів» на Хрещатику у будинку № 58 (нині будинок № 52). Пізніше заснував фабрику з виробництва фортепіано зі штатом 18 робітників. Початковий, загальний річний оборот фабрики становив 10725 руб. У 1887 році майстерню розширено і розпочато виробництво ручних гармонік, згодом – гармоній-флют і фісгармоній. У 1895 році Ї. Їндржишеку було присуджено медаль на Всеросійській виставці у Нижньому Новгороді за якість музичних інструментів, а на Київській виставці 1897 р. – нагороджено малою срібною медаллю. Наприкінці Х1Х ст. Їндржишек став власником чи не найбільшого магазину-складу «Депо музичних інструментів» в Києві з відділеннями в Тулі і Баку.
На початку 1902 р. Ї. Їндржишек відкрив у своєму магазині нотний відділ, де пропонувався широкій вибір музичної літератури та нотних видань і того самого року у вересні – розпочав видавати ноти. Про те, що саме 1902 р. став початком нотовидавничої діяльності Їндржишека, свідчать його видання творів Карела Дуди (1855–1941), що зберігаються у відділі музичних фондів НБУВ. У нотах зазначені перші видавничі номери нотних дощок, що крім того, супроводжуються датою цензурного дозволу від 27 вересня 1902 року. Віддруковано ноти у нотопечатні (хромо-літографії) Івана Чоколова, яка знаходилася на вулиці Фундуклеївський (нині Б. Хмельницького), там само де і перший музичний магазин Їндржишека.
Активне київське театральне, музичне і зокрема концертно-гастрольне життя стимулювало нотно-видавничу діяльність. У 1909 році видавництво та магазин-склад «Депо» переїхав на Хрещатик, № 41. Крім продажу роялів, піаніно, фісгармоній, духових, струнних (приладдя для них), грамофонів, патефонів, платівок та нотної продукції у магазині пропонувалися додаткові послуги – прокат музичних інструментів і бібліотека з абонементом.
Вже перші нотні видання Їндржишека мали гарне і гармонійне зовнішнє оформлення – використовувався кольоровий друк, інколи титульні аркуші прикрашалися портретами авторів чи виконавців. Діапазон авторів представлено іменами відомих західноєвропейських, українських, російських композиторів та авторів перекладів, аранжувань, редакцій. Особливий інтерес представляють твори композиторів – киян: Степана Аббакумова, Володимира Березовського, Льва Вигдоровича, Костянтина Регаме, Іллі Рогового, Миколи Шиповича та ін. Помітну частину становлять публікації творів київських або українських чехів – Едуард Валек, Федір (Богуміл) Воячек, Антонін Гумель, Карел Дуда, Алоїз Соколь та ін.
Особливо слід відзначити видання творів здійснених у педагогічних цілях – серія для фортепіано «Репертуар пианиста. Собрание пьес, распределенных по степеням трудности, с обозначением аппликатуры и педали под редакцией В. А. Шопника» (бл. 500 творів) та серія для скрипки «Choix des Compositions pour violon avec accompagnement de piano / Revues et doigtées par Eduard Siebert» (70 творів). Обидві серії здійснені київськими музичними педагогами. Обсяг серій свідчить про попит з боку музикантів, і, відповідно попит спонукав видавця до такого широкого їх обсягу. Найцікавіше, що твори, виданні у педагогічних серіях Віталія Шопника і Едварда Зіберта, після експропріації виробництва у 1919 р., неодноразово перевидавалися пізніше, впродовж ХХ ст,, хоча і без зазначення авторів редакцій. Отже, виходить, що учбовий репертуар, складений і виданий у видавництві Їндржишека, став необхідною матеріальною базою для початківців-музикантів і, таким чином, сприяв розвитку музичної культури в Києві.
На початку ХХ ст. нотне видавництво Їндржишека стало другим за обсягом і значенням музичним видавництвом у Києві після фірми Л. Ідзіковського. Видавництво через комісіонерів мало постійні місця розповсюдження власної нотної продукції у Харкові, Одесі, Єкатеринославі, Ростові-на-Дону, Вороніжі, Москві, Санкт-Петербурзі, Ризі, Оренбурзі та ін. що мало велике значення для поширення творів композиторів початку ХХ ст., розповсюдження учбового репертуару і розвитку музичної культури не тільки Києва, а й інших міст України та Росії.

UDC УДК 78.074:655.4/.5(477)
Kozhushko Yevheniia,
ORCID 0000-0002-9115-4050,
Junior Research Fellow,
V. І. Vernadky National Library of Ukraine
Kyiv, Ukraine
e-mail: kozhushko@nbuv.gov.ua

MUSICAL CULTURE OF KIEV IN THE LATE NINETEENTH - EARLY TWENTIETH CENTURY ON THE EXAMPLE OF THE MUSIC PUBLISHING HOUSE OF J. JINDŘIŠEK

The influence of music publishers and shops on the musical culture of Kyiv is considered on the example of J. Jindřišek's activity.
Key words: Jindřišek, music editions, music publishing houses, musical culture of Kyiv.