Музична україністика в архіві Інституту церковної музики УКУ (Львів)

Тези доповіді

УДК 78.02;901
Граб Уляна Богданівна
ORCID 0000-0002-1352-1951
доктор мистецтвознавства,
професор кафедри музичної медієвістики та україністики
Львівської національної музичної академії ім. М.В. Лисенка
Львів, Україна
e-mail: ulya.hrab@gmail.com

МУЗИЧНА УКРАЇНІСТИКА В АРХІВІ ІНСТИТУТУ ЦЕРКОВНОЇ МУЗИКИ УКУ (ЛЬВІВ)

Досліджуються архіви І. Соневицького та М. Антоновича в Інституті церковної музики Українського католицького університету (Львів) як джерело до історії української музичної культури.
Ключові слова: архів І. Соневицького, архів М. Антоновича, Інститут церковної музики, музична культура
В Інституті церковної музики Українського католицького університету (Львів) зберігаються архіви українського композитора і музикознавця Ігора Соневицького та музиколога і диригента Мирослава Антоновича. Архів Соневицького передала в Інститут за волею самого композитора його вдова Наталія Палідвор-Соневицька у січні 2010 р. Він поділений на такі тематичні блоки: матеріали до біографії Соневицького, його композиції, відео та аудіоматеріали, книги, нотні збірки з бібліотеки композитора і нотна колекція, найцікавішу частину якої складають твори Артема Веделя та Нестора Нижанківського. Матеріали про ці видатні постаті української музичної культури Ігор Соневицький збирав протягом свого життя, він був автором першої монографії про Веделя 1966 р. та збірочки «Композиторська спадщина Нестора Нижанківського», укладеної і виданої в Римі 1973 р.
Архів І. Соневицького на сьогодні опрацьований і частково оцифрований, ця важлива праця була здійснена колективом Інституту церковної музики за ініціативи його директора проф. Юрія Ясіновського. У вільний доступ виставлені скановані копії матеріалів до творчості Нестора Нижанківського на окремому сайті бібліотеки УКУ.
Архів Мирослава Антоновича – українського музиколога, диригента відомого у світі «Візантійського хору», став мате¬ріальною передумовою реконструкції важливої частини української музичної культури, пов’язаною з еміграцією після Другої світової війни. Рішення передати свій архів до Львівської богословської ака¬демії Мирослав Антонович прийняв особисто, і на його прохання проф. Юрій Ясіновський оглянув і приготував архів та бібліотеку до перевезення в Україну, а невелику частку матеріалів – спогади і щоденники, частину листування – привіз як дар Львів¬ській богословській академії (тепер УКУ). Влітку 2001 р. основна частина архіву й близько 200 книг були перевезені в Україну, а завершилося перевезення 2010 року.
На сьогодні цей архів частково описаний, але ще не каталогізова¬ний. Треба зауважити, що деякі архівні матеріали систематизував сам Антонович: укладено за алфавітом епістолярій, матеріали Візантій¬ського хору тощо. Але більша частина матеріалів знаходилася в кар¬тонних коробках невпорядкованою – газетні вирізки, частина лис¬тування (в основному чужомовне), пізніші книжкові надходження та ін. Тому було укладено перелік різних тематичних колекцій архі¬ву: особові матеріали, матеріали наукової праці, матеріали творчої праці, бібліотека, листування, фото- й аудіоматеріали.
Особливий інтерес для дослідників представляють його ego-документи – зокрема, епістолярій з українськими (184 адресати) та іншомовними (близько 100) кореспондентами. Епістолярій М. Антоновича для науковців є над¬звичайно потужним джерелом пізнання нашої минувшини пово¬єнного часу. Особливо слід виділити листування з українськими музикологами діаспори – Василем Витвицьким, Зиновієм Лиськом, Аристидом Вирстою, Павлом Маценком. Наукова інтерпретація епістолярію дає змогу глибше зрозуміти той складний контекст, у якому відбувалася їх наукова й культурно-мистецька праця, осмислити й оцінити їхній музикологічний доробок. Такий підхід до вивчення музикознавчо¬го епістолярію видається важливим, оскільки науковий текст про музику є такою ж невід’ємною частиною духовної культури епохи, як і мистецька творчість.
Саме в листах, у міжособистісному спілкуванні, не призначеному для широкого загалу, найповніше розкривається життєвий світ автора, його думки, наміри, оцінки, ідеї, шліфуються інтелектуальні помисли, що потім остаточно втіляться у наукову публікацію. Через листування із західними і україн¬ськими музикологами та його наукову інтерпретацію отримуємо цінну інформацію про вплив умов еміграційного життя на професійну діяльність, її мотива¬цію, розвиток наукової думки.
Цінним ego-документом є спогади (мемуари), які за щасливим збігом обставин знаходяться серед документів особисто¬го походження М. Антоновича. Його спогади можна класифікувати як «мемуари – сучасні історії» на противагу «мемуарам-автобіогра¬фіям». І хоч основною властивістю спо¬гадів є їхня суб’єктивність, яка потребує критичного осмислення, все ж останні тенденції в історичних дослідженнях свідчать про під¬вищення інтересу до мемуарів як до історичного джерела. Так, спогади Антоновича є безумовно цінним джерелом не лише фактів, пов’язаних з його особистим життям, біографічними перипетіями, багатими на деталі, але й ширшої картини суспільно-культурного, політичного, мистецького, музичного буття його часу, як в Україні до Другої світової війни, так і в еміграції після неї.
Важливе джерело інформації в архіві М. Антоновича є машинописний варіант його щоденника. Працю над ним вчений розпочав у січні 1974 р. і від руки написав назву: «Візантій¬ський хор з Утрехту», очевидно, через бажання упорядкувати іс¬торію Візантійського хору. Однак, щоденник містить хронологіч¬ні записи з січня 1951 р., що стосуються не лише історії хору, а й повсякденних справ, музикологічних конгресів, наукової праці тощо. Характер записів свідчить про існування першого рукописного варіанту щоденника, нотатки якого Антонович використав у машинописній версії.
Група документів, яку можна окреслити терміном «ефемера» – другорядні документи й артефакти, призначені для одноразової потреби, «тут і зараз» – афіші, програмки концертів, тексти виступів «на потребу» та ін. Їх опрацювання дає багато до¬даткової інформації про різні аспекти життя й діяльності М. Анто-новича, зокрема концертної.
Важливим джерелом для розуміння значення наукової праці Антоновича стала його бібліотека, в якій збереглися його статті та монографії іншими мовами, зокрема німецькою, англійською, голландською. Їх опрацювання дало змогу відтворити і висвітлити величезний пласт його наукової роботи, майже невідомий в Україні, а проте високо поцінований у світі: дослідження творчості Жоскена Депре і нідерландської музики 15–16 ст. І це при тому, що як свідчить одна з найбільших бібліографічних баз даних WorldCat, докторська дисертація Антоновича, захищена 1952 року, знаходиться у 96 ! бібліотеках світу, серед яких бібліотеки найбільших американських, канадських, європейських університетів; англомовна праця про піснеспіви українського ірмологіону – у 72 бібліотеках світу, зокрема у найбільших університетах Австралії, Нової Зеландії та ін. Більше 40 університетських книгозбірень володіють окремими томами повного зібрання творів Жоскена Депре, що виходили під редакцією Антоновича, вони є навіть у південній Африці та Папському католицькому університеті в Чілі.
У нотній частині архіву Антоновича знаходяться його власні обробки для хору, партитура його кантати «Пролог» до поеми «Мойсей» І. Франка для хору і великого симфонічного оркестру. Збережено автографи інших композиторів, зокрема: «Фуга на тему ВАСН» Н. Нижанківського, автограф партитури двох частин оркестрової сюїти Миколи Фоменка, написаної у 1950 році в Німеччині, особисто подаровану Антоновичу при зустрічі у Нью-Йорку.
Архів Антоновича є важливим джерелом, яке дає нам змогу по-іншому поглянути на історію нашої музикознавчої еміграції в усіх її взаємозв’язках і взаємовпливах, застосовуючи до¬слідницькі стратегії нових, постмодерних напрямів історіописання. Архіви – і на цьому наголошують на¬уковці – необхідно вивчати і тлумачити, а не лише накопичувати, відтак їх зміст знову зможе увійти у нашу культурну пам’ять.
Список використаної літератури
1. Граб У. Мирослав Антонович: інтелектуальна біографія. Еміграційне музикознавство в українському культуротворенні повоєнних десятиліть. Львів 2019.
2. Ясіновський Ю. Архів і бібліотека Мирослава Антоновича. Musica humana. Ч. 3. Львів 2010. С. 73-81.
References
1. Hrab U. (2019). Myro¬slaw Antonowycz: intellectual biography. Emigrational musicology in the Ukrainian culture formation of the post-war decades. Lviv [In Ukrainian].
2. Yasinovskyi Y. (2010). Archive and library of Myroslaw Antonowycz. Musica humana. vol.3,73-81. [In Ukrainian].

UDC 78.02;901
Hrab Uliana
ORCID 0000-0002-1352-1951
Doctor in Art Studies,
professor of the Lviv National Music Academy named after Mykola Lysenko
Lviv, Ukrainе
e-mail: ulya.hrab@gmail.com

Musical Ukrainian Culture in the Archives of the Institute of Church Music UCU (Lviv)
The archives of I. Sonevytsky and M. Antonowycz at the Institute of Church Music of the Ukrainian Catholic University (Lviv) are being studied as a source for the history of Ukrainian musical culture.
Key words: I. Sonevytsky archive, M. Antonowycz archive, Institute of church music, musical culture