Соціальний склад власників міської нерухомості Києва у процесі формування землеволодіння Межигірського монастиря (XVI–XVIII ст.)

Тези доповіді

Сохань Світлана Валентинівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-4352-5996,
кандидатка історичних наук,
старша наукова співробітниця,
відділ кодикології та кодикографії,
Інститут рукопису,
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського,
Київ, Україна,
e-mail: sokhan@nbuv.gov.ua

Соціальний склад власників міської нерухомості Києва у процесі формування землеволодіння Межигірського монастиря (XVI–XVIII ст.)

Проаналізовано соціальний склад власників-продавців міської нерухомості, відчуженої на користь Межигірського монастиря в Києві XVI–XVIII ст., охарактеризовано типи землеволодінь та способи їх набуття.
Ключові слова: землеволодіння Межигірського монастиря, соціальна історія Києва, XVI–XVIII століття, актові документи.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю поглибленого вивчення соціальних аспектів ранньомодерного Києва, зокрема взаємовідносин міської громади з приватними, церковними та монастирськими власниками нерухомості. Соціальна історія Києва знайшла висвітлення у працях Н. Яковенко, П. Саса, С. Климовського та інших дослідників, які розглядали структуру міського суспільства, соціальні групи, особливості функціонування міської громади, історико-топографічні аспекти його розвитку. Водночас, соціальний склад власників київської нерухомості та особливості їхніх майнових відносин із Межигірським монастирем досі не стали предметом окремого дослідження.
Основу джерельної бази становлять актові документи Межигірського монастиря, які зберігаються у фондах Центрального державного архіву України м. Києва (ф. 132, 221) та в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ф. ІІ, 160, 301). Завданням цієї розвідки є висвітлення соціального портрету продавців-власників (міщан, шляхти, козаків, духовенства та чернецтва), їхніх соціальних зв’язків (родинних, спадкових, професійних) та особливостей способів отримання нерухомості (купівля, продаж, спадщина).
Коло попередніх власників нерухомості, що потрапляла до власності Межигірського монастиря, дозволяє реконструювати практично весь суспільний зріз Києва XVI–XVIII ст. Найчисленнішу групу становлять міщани, зокрема Пузики, Черкашеніни, Мошенніни, Гребенниковичі, Козеєвни, Кравці, Гутовники. Вони представляють як середній прошарок міської громади – ремісників, дрібних торговців і власників невеликих садиб, – так і представників міської верхівки. Зокрема, посаду райці київського магістрату обіймали Самійло Андрієвич, який у 1615 р. подарував частину Гребенніковського двору монастирю та Ареф Попович, який у 1638 р. продав монастирю будинок і пляц.
Серед відчужувачів нерухомості на користь Межигірського монастиря були не лише представники міщанського середовища, а й вищої церковної ієрархії та чернецтва. Зокрема, за заповітом 1631 р. київський митрополит Іов Борецький передав Черкашенінський двір, тоді як черниця Афанасія Виговська подарувала монастирю свій пляц біля Притисько-Микільської церкви. До цього переліку долучається й освітня еліта міста, зокрема ректор братської школи Хома Євлевич, що свідчить про залучення культурно-освітнього прошарку суспільства до процесу формування монастирського землеволодіння.
Окрему групу власників становила шляхта, представлена подружжям Лавріна та Олени Навроцьких. У 1665 р. Межигірський отримав їхній ґрунт і пляц біля Святодухівської церкви на підставі спадкування. Це свідчить про присутність шляхти в межах міської юрисдикції, попри прагнення київської міської громади зберегти власну автономію.
До власників київської нерухомості належало й козацтво. За королівським привілеєм 1597 р. двори козаків Якима Мошенніна та Андрія Кулака перейшли до зем’янина Олександра Воронича –– представника дрібної шляхти, близької за майновим становищем до міщан. Соціальна мобільність того часу відображена й у постатях приїжджих мешканців інших міст, зокрема Одоновича і Бруяки із Козельця, які у 1656 р. продали пляц київському міщанину Томку Кравцю. Різноманітними були й механізми переходу власності: купівля-продаж, даровизна, боргове відчуження, тестамент, королівське надання за заслуги, уступка та легація.
Таким чином, соціальний склад власників-продавців – від міщанина до митрополита, від козака до шляхтича, від зем’янина до черниці – засвідчує, що процес переходу нерухомості до власності Межигірського монастиря не був виключним правом якогось одного стану, а становив наскрізне, загальностанове явище, у якому були задіяні практично всі соціальні групи київського суспільства XVI–XVIII ст.

Svitlana Sokhan,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-4352-5996,
Candidate of Historical Sciences, Senior Research Associate,
Department of Codicology and Codicography,
Institute of Manuscript,
V. I. Vernadsky National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
E-mail: sokhan@nbuv.gov.ua

Composition of urban property owners in Kyiv in the process of formation of the Mezhyhirskyi monastery’s land tenure (16th––18th centuries)

The study analyzes the social composition of the owners-sellers of urban real estate alienated in favor of the Mezhyhirskyi Monastery in Kyiv during the 16th–18th centuries, and characterizes the types of land tenure and the methods of their acquisition.
Keywords: land tenure of the Mezhyhirskyi Monastery, social history of Kyiv, 16th–18th centuries, deed archival sources.