Бібліотечні проєкти документування війни у контексті меморіалізації російсько-українського протистояння

Тези доповіді

Берегельська Альона Василівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-6128-018X,
молодша наукова співробітниця,
відділ синтезу соціокультурних мережевих ресурсів,
Національна юридична бібліотека,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: elena.berhelska@gmail.com,

Бібліотечні проєкти документування війни у контексті меморіалізації російсько-українського протистояння

Розглянуто якісну трансформацію ролі бібліотек у документуванні воєн: від збирання та зберігання матеріалів у ХХ ст. до активного створення усноісторичних, цифрових і меморіальних ресурсів під час триваючої російсько-української війни. Досліджено українські практики зі збору свідчень, документування воєнних злочинів та культурно-історичних втрат. Висвітлено проблеми етики, стандартизації, архівації та довготривалого доступу.
Ключові слова: бібліотечні проєкти, усноісторичні дослідження, цифрові архіви, культурний спротив, інформаційна війна.

На п’ятому році повномасштабної російської агресії можемо констатувати, що вона зачепила усі сфери суспільного життя, в тому числі функціонування бібліотек як його незамінної складової. Російсько-українське протистояння об’єктивно має статус найбільш задокументованої війни в історії людства, враховуючи масштаби конфлікту та активність фіксації подій у різних форматах по всій країні та за її межами. Технологічний розвиток і загальнодоступність смартфонів перетворили кожного на потенційного свідка подій і автора контенту, породивши водночас сумніви щодо його якості та етичності.
Не останню роль у появі незалежних дослідників-волонтерів зіграли бібліотеки різних регіонів України, які ініціювали проєкти зі збору свідчень очевидців і документування воєнних злочинів на місцевому рівні. Ця діяльність вимагала нових комунікаційних підходів, етичного поводження з чутливою інформацією, систематизації та збереження матеріалів задля формування національного цифрового архіву війни.
Очевидно, що бібліотеки документували війни задовго до подій в Україні 2014–2022 рр., але масштаб, методи та їх роль були іншими.
У Першу світову війну вони збирали листи, щоденники, фотографії, газети, плакати, листівки та мапи фронтів. У Другу світову війну масова фотографія, радіо та кінодокументалістика розширили джерельну базу, проте бібліотеки здебільшого займалися архівуванням та пропагандою.
Тоді ще не було сталої концепції «усної історії» та цифрових технологій. Роль бібліотек зводилася до збору та зберігання матеріалів, а не до їх створення: вони були радше «сховищами», а не «медіаторами пам’яті». Водночас ці засоби забезпечили наступні покоління величезними архівами знань і реліквій, доступними сьогодні завдяки цифровізації. Показовими прикладами є пан’європейський цифровий архів Europeana, Меморіальний музей Голокосту США, Імперський воєнний музей Великої Британії та започаткований Бібліотекою Конгресу США проєкт «Veterans History Project». Їхні колекції поєднують документи, фотографії, артефакти, аудіозаписи й усні історії, однак значна частина матеріалів збиралася постфактум, а не безпосередньо під час війни.
За часів холодної війни та сучасних конфліктів бібліотеки й університети створювали цифрові колекції та проєкти усної історії, але центрами документування переважно залишалися журналісти, правозахисні організації, музеї та спеціалізовані установи.
Отже, тривалий час бібліотеки переважно використовували архіви воєн для своїх проєктів, а не формували їх у реальному часі.
Україна після 2014 р. – безпрецедентний випадок в історії бібліотечної справи: документування відбувається в реальному часі, доки триває війна. Фіксуються події на фронті, окупація та евакуація, життя громад і культурний спротив, у т. ч. досвід бібліотек. Бібліотека, окрім функції книгосховища та архіву, виконує роль центру громадської підтримки та пам’яті.
Наявний науковий доробок демонструє якісну трансформацію бібліотек в умовах війни. Вони виступають одночасно архівом, меморіальним центром, платформою усної історії, цифровим музеєм, виставковим майданчиком і простором громадського осмислення травматичного досвіду. Бібліотеки не лише «зберігають пам’ять», але й винаходять інструменти її збирання, впорядкування, представлення і передачі наступним поколінням.
Серед ключових практик – збір і систематизація свідчень очевидців війни. Національна історична бібліотека України вже з березня 2022 р. цілеспрямовано акумулює розповіді, спогади, щоденники, інтерв’ю, фото та відео зі ЗМІ. Ці матеріали розглядаються не лише як інформаційний ресурс, а як архів подій воєнного часу та важлива джерельна база для майбутніх досліджень.
Не менш значущим є напрям усної історії. Досвід бібліотек дозволяє узагальнити напрацьовані підходи, що охоплюють попередню згоду респондента, безпечний простір розмови, делікатне ставлення до травматичного досвіду, підготовлені питання та узгодження остаточного тексту з оповідачем. Зібрані свідчення є джерелом пам’яті про пережите й основою для подальших історичних та мистецьких проєктів.
Паралельно бібліотеки розвивають бібліографічні й краєзнавчі механізми документування війни, створюють книги пам’яті, мартирологи та бази даних про загиблих військових і цивільних. Вони працюють із відкритими джерелами й безпосередньо з родинами загиблих, уточнюють біографічні деталі та трансформують зібране у виставки-меморіали й книги пам’яті.
Значна увага приділяється документуванню злочинів РФ щодо культурної спадщини. Проєкти Херсонської та Чернігівської обласних бібліотек збирають матеріали про пограбування музеїв, руйнування бібліотек і пам’яток, спалення українських книжок, русифікацію шкіл та інші форми культурного геноциду. Тут бібліотека постає як хранитель культурно-історичної пам’яті та свідок-документаліст злочинів проти неї.
Виставкова та презентаційна діяльність є механізмом публічного осмислення війни й формування суспільної пам’яті. Документи, книжки-розповіді свідків, спогади очевидців і хроніки міст розглядаються як достовірна документальна історія війни та джерельна база для майбутніх історичних досліджень.
Отже, бібліотеки працюють у трьох основних напрямах: усна історія – запис інтерв’ю зі свідками, переселенцями й військовими; цифрові архіви – збір документів, фото, відео та онлайн-публікацій; меморіалізація – фіксація пам’яті про героїв і створення хронік спротиву.
Водночас, майбутнє архівів залишається невизначеним: де зберігатимуться матеріали, у якому форматі, хто забезпечить їхню безпеку та доступність. Актуальними також є систематизація на державному рівні, довготривале зберігання, інтеграція різних типів архівів і належне поводження з чутливою інформацією.
Круглий стіл 21 лютого 2024 р., організований Українською асоціацією усної історії у співпраці з Державною архівною службою України, започаткував діалог про зберігання й архівацію масиву свідчень війни. Серед ключових питань – реєстр проєктів, централізоване чи регіональне зберігання, ресурси, юридичне врегулювання усних дозволів та інтеграція усних, фото-, відео- й музейних архівів.
Особливо проблемними є згода респондента та подальше використання матеріалів: усний дозвіл може бути відкликаний, а транскрибований текст – відрізнятися від первинної розповіді. Тому права оповідача, повторне погодження, режими доступу та етика використання архівованих матеріалів мають стати обов’язковими складовими стандартів.
З цією метою в Україні діють загальнодержавні усноісторичні ініціативи, які координуються профільними інституціями, такими як Український інститут національної пам’яті та Українська асоціація усної історії, що в якісно новому форматі відновила свою роботу в 2023 р.
Важливим є також створення механізмів архівації Born Digital документів – матеріалів, що від свого початку існують в електронному вигляді. Поняття інформаційного ресурсу має охоплювати аудіо, відео, соціальні медіа, бази даних та інші цифрові артефакти сучасності, як комп’ютерні ігри. Без законодавчих змін, координації й ресурсів існує реальна загроза втрати значної частини зібраних свідчень.
Цим вимогам сьогодні найбільше відповідає проєкт «Архівування документів про війну», ініційований Українською бібліотечною асоціацією. Він об’єднав бібліотекарів України задля створення цифрового архіву на спільному сервері та за узгодженими правилами. З липня 2023 р. проєкт координує Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка. У 2024 р. розпочато формування відкритого цифрового архіву документів про російсько-українську війну.
Україна переживає найбільш задокументовану війну в історії – мільйони фото, відео, щоденників, інтерв’ю та цифрових історій. Якщо протягом ХХ ст. бібліотеки виконували переважно пасивну архівну функцію, то нині вони стали центрами пам’яті, що створюють джерела в реальному часі, працюють із громадами, документують спротив, культурні втрати й воєнні злочини. Головним завданням наступного етапу є перехід від множини локальних ініціатив до узгодженої національної стратегії: єдиних методичних та етичних стандартів, реєстру проєктів, надійної інфраструктури, правового врегулювання згоди й доступу, захисту персональних даних і довготривалого зберігання цифрових об’єктів. Об’єднавшись, бібліотечні, архівні, музейні та усноісторичні проєкти можуть утворити національний центр документальної пам’яті війни, забезпечити цілісність джерельної бази для майбутньої історіографії та задати нові стандарти бібліотечної практики.

Alona Berehelska,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-6128-018X,
Junior Researcher,
Department of Synthesis of Socio-Cultural Network Resources
National Law Library,
V. I. Vernadsky National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: elena.berhelska@gmail.com,

Library projects documenting the war in the context of memorializing the Russian-Ukrainian confrontation

The qualitative transformation of the role of libraries in documenting wars is examined: from the collection and storage of materials in the 20th century to the active creation of oral history, digital, and memorial resources during the ongoing Russian-Ukrainian war. Ukrainian practices in collecting testimony, documenting war crimes, and cultural and historical losses are investigated. Issues of ethics, standardization, archiving, and long-term access are highlighted.
Keywords: library projects, oral history research, digital archives, cultural resistance, information warfare.