Фортепіанна спадщина Йосипа Витвицького: повернення до виконавського обігу

Тези доповіді

Кутасевич Андрій Валентинович,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3990-7238,
кандидат мистецтвознавства, доцент,
доцент кафедри спеціального фортепіано № 1,
Національна музична академія України,
Київ, Україна
e-mail: andriy.kutasevych@gmail.com

Фортепіанна спадщина Йосипа Витвицького:
повернення до виконавського обігу

Розглянуто фортепіанну спадщину Йосипа Витвицького (1813–1866) та історію її побутування у виконавській і музикознавчій практиці. Окреслено жанровий склад творчості композитора, стан збереження нотних джерел і основні етапи вивчення його доробку у ХХ–ХХІ ст. Визначено актуальні напрями пошуку, дослідження й повернення творів Й. Витвицького до сучасного концертного та педагогічного репертуару.
Ключові слова: творчість Й. Витвицького, українська фортепіанна музика, фортепіанна спадщина, музика XIX ст., нотні джерела, виконавський репертуар.

У лютому 2026 року минуло 160 років від дня смерті Йосипа Хомича Витвицького / Józef Dominik Witwicki (1813–1866) – видатного українського композитора, піаніста й педагога польського походження. Його фортепіанна спадщина становить не лише історичну, а й мистецьку цінність, однак нині вона майже зовсім забута, а його ім’я маловідоме навіть у професійних музичних колах України.
Й. Витвицький походив із дрібних дворян Волинської губернії. Загальну та музичну освіту він здобув в училищі при кармелітському монастирі в Бердичеві. Більшу частину життя (від 1840 р.) митець прожив у Києві, працюючи викладачем фортепіанної гри в Інституті шляхетних дівчат.
За життя Й. Витвицького його композиторську, піаністичну та педагогічну майстерність було досить високо оцінено. Від 1835 р. його твори активно видавали, і не лише в Україні, а й за її межами – у Лейпцизі (К. Ф. Петерс / C. F. Peters), Берліні (Р. Цеш / R. Zesch), Варшаві (Ф. Гезік / F. Hösick), Москві (П. Юргенсон / P. Jurgenson). Найбільше композицій митця вийшло друком у видавництві К. Ф. Петерса (Лейпциг), чимало творів опублікували А. Коціпінський / A. Kocipiński (Київ, Кам’янець-Подільський, Житомир), Б. Корейво / B. Korejwo (Київ, Одеса), Л. Ідзіковський / L. Idzikowski (Київ). За чверть століття викладацької праці Й. Витвицький виховав не одне покоління талановитої молоді (як в Інституті, так і за його межами) і здобув авторитет одного з провідних музичних педагогів Києва. Значущість професійної діяльності майстра зростає з огляду на те, що за його часів у Києві ще не було спеціальних музичних навчальних закладів.
У композиторській спадщині Й. Витвицького налічуємо близько чотирьох десятків опусів. Митець писав переважно фортепіанні твори середніх та малих форм у популярних жанрах доби Романтизму – варіації, фантазії, парафрази, полонези, мазурки, вальси, пісні без слів і т. ін., – нерідко п’єси з програмними назвами. Крім того, його перу належать кілька дуетів для фортепіано і скрипки та низка п’єс для органа. Значну частину фортепіанного доробку майстра становлять твори української тематики. Найбільш плідною виявилась його праця в жанрі варіацій.
Через певний час по смерті Й. Витвицького, в останній третині XIX ст., його твори стали «розчинятись» у потоці салонної музики, – ідеться про п’єси М. Завадського, А. Єдлічки, В. Заремби та ін. – і зрештою вийшли з ужитку. Згідно з висновком дослідника українського фортепіанного мистецтва Георгія Курковського, головною причиною цього став вищий професійний рівень творів Й. Витвицького порівняно з опусами перелічених та багатьох інших авторів. Його п’єси були доступні лише для тих, хто фахово займався фортепіанною грою, і надмірно складні для широких верств піаністів-аматорів. Й. Витвицький не мав нащадків, які би подбали про його спадщину. Рукописний архів митця не зберігся. Назви його творів та нотні тексти частини з них відомі нині лише за раритетними виданнями XIX ст.
У другій половині XX ст. увагу до постаті Й. Витвицького привернули Георгій Курковський, Микола Дремлюга та Михайло Степаненко. Г. Курковському належить перше і досі єдине ґрунтовне дослідження, присвячене біографії музиканта, – розлога стаття (1956–1957, рукопис), яка зберігається в бібліотеці Національної музичної академії України. Дослідник ретельно вивчив архівні документи, уточнив дати народження і смерті митця, з’ясував деякі факти з його життя, спростував хибні відомості, зафіксовані в низці довідникових видань. М. Дремлюга частково висвітлив творчість майстра в монографії «Українська фортепіанна музика: дожовтневий період» (Київ, 1958). Деякі твори Й. Витвицького було вміщено у друкованих нотних збірниках української фортепіанної музики в упорядкуванні Г. Курковського і М. Дремлюги (Київ, 1973–1974) та М. Степаненка (Київ, 1973). Окремі композиції піаністи Михайло Степаненко та Світлана Шабалтіна записали до фондів Українського радіо. Невдовзі постать митця знову «відійшла в тінь».
Українську музичну спадщину, не пов’язану з традиціями російської культури, радянська музична історіографія зазвичай кваліфікувала як вторинну, неповноцінну, провінційну. Долисенківська українська музика знецінювалася й маргіналізувалася. Така політика була по суті продовженням імперської політики царської влади, яка відмовляла українській культурі у праві на самостійне існування й повноцінний розвиток і всіляко намагалася звести її до суто локального рівня. Наслідки ми відчуваємо й досі. Насаджені колоніальні стереотипи мислення виявились міцно вкоріненими в суспільній свідомості.
Г. Курковський наголошував на тому, що твори Й. Витвицького мають посісти заслужене місце найкращих творів української фортепіанної літератури долисенківського періоду, а найкращі його п’єси мають увійти до виконавської практики. Показово, що праця Г. Курковського, присвячена Й. Витвицькому, як і низка інших його праць про українську фортепіанну музику долисенківської доби, не була опублікована.
У березні 2026 р. в Національній музичній академії України за ініціативи кафедри спеціального фортепіано № 1 відбулися заходи, приурочені до 275 річчя народження Д. Бортнянського та 160 річчя смерті Й. Витвицького, – Друга всеукраїнська науково-практична конференція «Фортепіанне мистецтво України: історія та сучасність» і Всеукраїнський відкритий конкурс піаністів. Метою цих заходів було, серед іншого, привернути увагу вітчизняної музичної громадськості до творчості Й. Витвицького, сприяти її популяризації, розширити коло відомих творів митця та збагатити національний концертно-педагогічний репертуар.
Необхідною умовою поступу у справі відродження спадщини Й. Витвицького є пошук нотних матеріалів. Більшість композицій майстра відомі за назвами, проте далеко не всі нотні тексти доступні. Пошукова робота має провадитися в нотозбірнях України та за кордоном.
Фортепіанна творчість Йосипа Витвицького є яскравою сторінкою музичного мистецтва України середини XIX ст. Найбільш довершені композиції митця належать до найкращих зразків української фортепіанної музики XIX ст. Спадщина майстра наразі маловідома, малодосліджена, незібрана. Об’єднання зусиль виконавців та дослідників задля повернення його музики до активного життя стане запорукою відновлення історичної справедливості. Твори Й. Витвицького мають посісти належне місце в національному фортепіанному репертуарі, а також у вітчизняній музикознавчій та навчально-методичній літературі.

Andrii Kutasevych,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0002-3990-7238,
Candidate of Art Studies, Associate Professor,
Associate Professor of the Special Piano Department No. 1,
Ukrainian National Academy of Music,
Kyiv, Ukraine
e-mail: andriy.kutasevych@gmail.com

The piano legacy of Józef Witwicki:
a return to performance practice

The piano legacy of Józef Witwicki (1813–1866) and a history of its reception in performance and musicological practice have been examined. The genre composition of the composer’s works, the state of preservation of the musical sources, and the main stages in the study of his oeuvre in the 20th and 21st centuries have been outlined. Current areas of focus for the search for, research into, and reintroduction of J. Witwicki’s works into the contemporary concert and teaching repertoire have been defined.
Keywords: J. Witwicki’s works, the Ukrainian piano music, piano legacy, the 19th century music, musical sources, performance repertoire.