Воля до сенсу як форма духовного опору в умовах екзистенційної самотності репресованих українських композиторів (на прикладі творчості Всеволода Задерацького)

Тези доповіді

Макарова Наталія Вікторівна,
ORCID https://orcid.org/ 0000-0003-0495-2159,
докторка філософії, старша викладачка
кафедри музично-теоретичних дисциплін,
Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв,
Київ, Україна
e-mail: natalya.makarowa19@gmail.com

Воля до сенсу як форма духовного опору в умовах
екзистенційної самотності репресованих українських композиторів
(на прикладі творчості Всеволода Задерацького)

Розглянуто творчість репресованих українських композиторів ХХ ст. як основу збереження особистості та внутрішньої свободи в умовах екзистенційної самот-ності. На прикладі Всеволода Задерацького та циклу «24 прелюдії та фуги» осмислюється концепт «волі до сенсу» В. Франкла у взаємозв’язку з культур-ною пам’яттю Я. Ассмана. Творчий акт постає як форма духовного опору, збе-реження цілісності «Я» композитора та культурної присутності в умовах репре-сивної системи тоталітарної машини.
Ключові слова: Всеволод Задерацький, воля до сенсу, екзистенційна самотність, репресовані композитори, культурна пам’ять, внутрішня свобода, духовний опір.

У світлі сьогоднішньої страшної воєнної екзистенційно-межової ситуації, ми розуміємо, що історія — поняття не лінійне; лише 80 років пройшло з попе-редньої війни, а Україна знову змушена воювати за свою державність. Але бо-ротися не проти іншої імперії, а проти тої, що майже на 450 років «звільняла» нас від нашої історії, землі, мови, а головне – культури. Саме без культури жод-на нація не зможе протистояти поневоленню, бо основою культури є національ-на самосвідомість. І ми повністю відповідальні, як і кожна нація, за збереження нашої культури, музичної, зокрема. Творчість репресованих українських ком-позиторів ХХ ст. потребує осмислення не лише в історико-культурному чи біо-графічному контексті, а й у площині екзистенційного досвіду особистості. Реп-ресії, ГУЛАГи, жорстка цензура, знищення рукописів, вилучення митців з куль-турного середовища «совєтської імперії», позбавлення можливості «права голо-су» та повноцінної професійної реалізації створювали ситуацію, у якій під за-грозою опинялася не тільки фізична свобода людини, а й сама можливість збе-реження цілісності психологічного ядра її «Я». Особливо виразно ця проблема простежується в біографії Всеволода Петровича Задерацького (1890–1953) – українського композитора, Генія українського народу (https://doi.org/10.34064/khnum2-36.04). Якщо інші українські композитори ма-ли короткочасне «щастя», коли тоталітарна машина послаблювала смертельні пута цензури, і хоча б деякі твори могли бути виконані, або надруковані за жит-тя творця, то життєвий шлях В. Задирацького був позначений колимським ГУЛАГом, ізоляцією та печаткою вічного культурного замовчуванням. Водно-час саме творчість дає підстави розглядати його не лише як жертву тоталітарної системи, а як особистість, яка в умовах зовнішнього обмеження продовжувала здійснювати внутрішній вибір і створювати власний смисловий простір.
Цикл «24 прелюдії та фуги» створений у надзвичайно складних життєвих обставинах, на Колимі, без доступу до інструменту, маючи під рукою лише те-леграфні бланки, які були розграфлені самостійно композитором. Не було лише гумки, щоб змогти виправити можливі неточності у нотному тексті. Це було додатковим навантаженням, своєрідним психологічним барʼєром, не даючи В. Задерацькому права на помилку. Сам факт звернення композитора до масш-табного поліфонічного циклу може розглядатися як принципово важливий для розуміння його творчої позиції, адже не лише вибір жанру чи композиторської техніки, а й упорядкування музичного матеріалу, організація часу, взаємодія голосів і створення цілісної композиційної системи в цьому випадку набувають екзистенційного виміру. Робота над циклом допомогла зберегти цілісність «Я» особистості композитора, а сам текст став місцем сили творця, де лише йому зрозумілою мовою було зашифровані спогади рідного дому, української приро-ди, зоряного неба і співу соловейка, єдиної пташки, що співає вночі. А в темноті колимської ночі цей спів давав сили та наснагу терпіти жах концтабірного жит-тя.
Окрім того, сили для продовження життя в умовах, де інші були просто психологічно зламані тоталітарною системою, Задерацький знайшов у волі до сенсу закінчити роботу над циклом. І в біографіях українських митців є багато таких прикладів – для В. Барвінського було сенсом вижити і відновити свої тво-ри, що були спалені перед арештом. Окрім того, вивезти з мордовського ГУЛА-Гу симфонії В. Кудрика. І тут напрошується паралель із австрійським психоло-гом В. Франклом, що вижив в Аушвіці завдяки мрії відновити свою першу книжку, що була в нього конфіскована в перший день після прибуття до конц-табору.
Саме за концепцією В.Франкла фундаментальною характеристикою люд-ського існування є прагнення до сенсу. На відміну від розуміння людини як іс-тоти, поведінка якої визначається лише зовнішніми обставинами або прагнен-ням до задоволення, Франкл наголошує на здатності особистості знаходити смислову перспективу навіть у страшних екзистенційно-межових ситуаціях, які не можуть бути змінені або вибрані безпосередньо людиною. І в таких випадках єдине, що залишається людині – це збереження внутрішньої свободи, що дає можливість визначити власне ставлення до обставин, не зважаючи на факт зов-нішнього обмеження, у нашому випадку – увʼязнення в концтаборі, де сенс життя може формуватися через активну позицію самого увʼязненого. Звичайно, що перенесення цієї концепції у сферу музичного мистецтва не означає психо-логічного «розшифровування» кожного музичного елемента. Йдеться про ін-ший рівень інтерпретації: про можливість розглядати сам акт творчості як фор-му реалізації суб’єктності композитора.
У такому прочитанні творчості В. Задерацького особливого значення на-бувають три взаємопов’язані категорії: структура, пам’ять і сенс. Структура по-ліфонічного письма забезпечує звичний внутрішній порядок, пам’ять зберігає зв’язок особистості з минулим, а сенс поєднує досвід у цілісну майбутню перс-пективу. Ці категорії можуть бути співвіднесені з концепцією культурної пам’яті Я. Ассман (https://doi.org/10.32782/art/2026.2.21). Культурна пам’ять пе-редбачає збереження досвіду через форми, здатні передавати його безпосеред-нього за часові та психологічні межі існування самої особистості. У цьому сенсі музичний твір може функціонувати як особливий носій пам’яті – не обов’язково як прямий історичний документ, а як форма збереження способу мислення, цін-ностей та духовного досвіду. Для репресованого митця цей факт набуває особ-ливої ваги, адже повне вилучення із зовнішньої культурної системи та історії перетворює створення музичного твору на актом присутності. Тобто на фізич-ному рівні зберігається свідчення – ця особистість існувала, мислила, творила і залишила власний слід в історії мистецтва. Оскільки навіть тоталітарна система не змогла визначати внутрішній світ композитора, творчість стає тим просто-ром, де В. Задерацькому вдалося зберегти цілісність «Я», а також реалізувати статус суб'єкта творчості. У цьому сенсі «воля до сенсу» має особливе значення. Якщо зовнішній світ позбавляє людину можливості контролювати обставини, творчість дозволяє їй зберігати простір внутрішньої дії. Якщо система прагне зруйнувати культурну пам’ять, твір стає носієм цієї пам’яті. Якщо особистість намагаються позбавити права голосу, музична форма стає способом цьому го-лосу бути почутим через простір і час. Тому творчість В. Задерацького доцільно розглядати не тільки як результат певних історичних обставин, а як відповідь особистості на ці самі обставини.
Репресії завжди спрямовані не лише на теперішнє, але й на минуле та мо-жливе майбутнє. Знищення рукописів, замовчування імені, вилучення з культу-рного процесу створюють загрозу переривання культурної тяглості. У такій си-туації звернення до складної музичної традиції, зокрема до поліфонічного мис-лення, може розглядатися як форма відновлення зв’язку з культурною пам’яттю. Композитор вступає у діалог із попередньою музичною традицією та водночас створює власну художню мову. Музичний твір таким чином існує од-ночасно у кількох часових вимірах: зберігає зв’язок із минулим, фіксує досвід сучасності та передбачає звучання в майбутньому. Спрямованість за межі без-посередньої ситуації є важливою для концепції сенсу, де творчий акт не обме-жується моментом створення шедевру. Він передбачає ще й можливість пода-льшого існування твору, його прочитання та повернення в лагуну культурної пам’яті. У випадку В. Задерацького ця перспектива набуває особливого значен-ня: те, що створювалося в умовах ізоляції та культурного викреслення, зрештою повертається до історії української музики, а сам факт цього повернення свід-чить про цикл «24 прелюдії та фуги» не лише як про документ минулого, а й акт відновлення перерваної культурної присутності.

Natalia Makarova,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-0495-2159,
Kyiv Municipal Academy of Variety and Circus Art,
PhD (Art Studies), Senior Lecturer, the Department of Music Theory,
Kyiv, Ukraine
e-mail: natalya.makarowa19@gmail.com

The Will to Meaning as a Form of Spiritual Resistance under the Conditions of Existential Loneliness of Repressed Ukrainian Composers (Based on the Works of Vsevolod Zaderatsky)

The work of repressed Ukrainian composers of the 20th century is considered as a space for preserving personality and inner freedom in conditions of existential loneliness. Using the example of Vsevolod Zaderatsky and the cycle "24 Preludes and Fugues", the concept of "will to meaning" by V. Frankl is interpreted in connection with the cultural memory of J. Assmann. The creative act appears as a form of spiritual resistance, preserving the integrity of the composer’s "I" and cultural presence in the conditions of the repressive system of the totalitarian machine.
Keywords: Vsevolod Zaderatsky, will to meaning, existential loneliness, repressed composers, cultural memory, inner freedom, spiritual resistance.