Бібліотека Симона Петлюри в Парижі: 100 років української присутності у Франції

Тези доповіді

Лазарева Алла Юхимівна,
Директорка Української бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі,
заступниця головного редактора часопису «Український тиждень»,
журналістка,
Париж, Франція
e-mail : alla.lazareva1@gmail.com

Бібліотека Симона Петлюри в Парижі: 100 років
української присутності у Франції

Висвітлено обставини та загальний міжнародний контекст заснування української бібліотеки у Франції після вбивства Симона Петлюри в 1926 р. Визначено роль української політичної еміграції в заснуванні та забезпеченні її діяльності в Парижі, стисло охарактеризовано процес формування книжкових фондів та зібрань еміграційної періодики. Окреслено подальшу стратегію розвитку бібліотеки, а також перспективи залучення грантової підтримки для оцифрування рідкісних видань та не введених до наукового обігу документів.
Ключові слова: бібліотека; Симон Петлюра; українська діаспора; Франція; зарубіжна україніка; історична пам’ять; інформаційні ресурси.

За появою кожної бібліотеки світу завжди стоїть постать. У переважній більшості випадків, це – особистість, яка почала збирати книжкову колекцію, зуміла об’єднати довкола себе однодумців, забезпечила логістику, знайшла ресурс під свій задум. У більшості випадків, бібліотекам вдається відбутись та успішно розвиватись завдяки тим сприятливим умовам, за яких їм випало побачити світ.
З Українською ж бібліотекою імені Симона Петлюри в Парижі все сталося з точністю до навпаки. Книгозбірня стала «памятником нерукотворним» українському політичному лідерові, якого було вбито двічі. Перший раз фізично, з револьверу, на паризькій вулиці Расін 25 травня 1926 р., а другий – репутаційно, під час процесу в паризькому Палаці судочинства, де у жовтні 1927 р. замість убивці засудили жертву.
Вбивство голови Директорії та Головного Отамана військ УНР шокувало українську політичну еміграцію, що гуртувалася довкола нього в Парижі. Ця трагічна подія спонукала однодумців Симона Петлюри ще тісніше об’єднатися навколо ідеї відновлення УНР. Не «завдяки», а «всупереч»: буквально в наступні дні після вбивства редактор українського часопису «Тризуб» у Парижі, відомий громадсько-політичний діяч і науковець В. Прокопович зініціював створення Комітету вшанування пам’яті С. Петлюри. Новоутворена структура, зокрема, постановила заснувати бібліотеку та музей, в якому мало бути зібрано все, що стосувалося постаті С. Петлюри.
Чому саме бібліотека? Опинившись у Парижі в жовтні 1924 р., Симон Петлюра чітко усвідомив важливість саме інтелектуальної, культурної української присутності у французькій столиці. Він не прийняв поразку визвольних змагань як остаточну і ставив завдання згуртувати українців за кордоном, і зокрема у Франції. С. Петлюра планував відкрити в Парижі не лише книгозбірню, але й запропонував створити культурницький осередок з ширшим колом завдань. Йшлося й про консолідацію української еміграції навколо ідеї боротьби за національну державність, й про просування українських інтересів у політичних колах Франції, й про збереження культурної спадщини України. Не всі ці плани йому не судилося втілити в життя, але уряд УНР в екзилі зумів здійснити їх в пам’ять про свого лідера.
Через брак коштів ідею не вдалося втілити відразу, хоча українці почали збирати книжкову колекцію буквально з червня 1926 р. Спочатку Іван Рудичів – перший бібліотекар і товариш Симона Петлюри з часів духовної семінарії в Полтаві – мав до свого розпорядження лише частину кімнати в готелі на вулиці Ґобелен, де також перебувало бюро Генеральної ради Союзу українських емігрантських організацій у Франції. До заснування бібліотеки активно долучилися Вячеслав Прокопович, Іларіон Косенко, Олександр Удовиченко, Олександр Шульгин.
У 1927 р., за свідченням І. Рудичева, бібліотека отримала «справжню бібліотечну шафу на шість полиць», а ще за два роки вона дістала офіційну реєстрацію та розпочала свою діяльність. За новою адресою (rue Square de Port Royal, 11) вона займала три окремі кімнати, у яких розмістилися фонди, читальна зала та музей С. Петлюри. Попри програний процес у справі Шварцбарда, українська політична еміграція в Парижі не опустила руки, а навпаки – звернулася за підтримкою до всього зарубіжного українства. У період між двома світовими війнами українство вже існувало в режимі глобальної мережі. Відтак бібліотека діставала підтримку з Канади та Сполучених Штатів, з Великої Британії та Німеччини, а також – з Китаю та Японії.
Друга світова війна перервала діяльність бібліотеки. У жовтні 1940 р. вся колекція книжок та періодики була опечатана і згодом конфіскована німецькою окупаційною владою в Парижі, а вже наступного року книгозбірню було вивезено до Берліна, до якого був змушений виїхати й її бібліотекар І. Рудичів. Нацисти вивезли близько 15 000 книжок, а також карти, фото, музейні експонати. Згодом, все це майно потрапило до радянських спецсховищ, і до сьогодні значна частина конфіскованої першої колекції бібліотеки перебуває в російських спецфондах. Це була важка втрата для українців Франції, але бажання відродити Бібліотеку імені Симона Петлюри виявилося значно сильнішим за розпач.
З осені 1944 р. почала формуватися нова книжкова колекція, так само була поновлена робота Ради бібліотеки. З квітня 1946 р. Бібліотека офіційно відновила свою діяльність (після отримання відповідного дозволу від паризької префектури поліції). І хоча спочатку, як свідчать протоколи ради, Бібліотека могла запропонувати читачам лише 57 книжок, сам факт відновлення її роботи вже був маленькою, але важливою перемогою над долею, яка часто була невблаганною для українських емігрантів.
Найголовнішим було те, що українцям Франції вдалось відродити свій незалежний культурний центр і поновити копітку роботу зі збору книжок, афіш, фотографій, періодики, архівів. Як і в 1926 р., після вбивства Симона Петлюри, українська політична еміграція зуміла змобілізуватися та гідно відповісти на чергове випробування.
Нова колекція почала швидко поповнюватися. Маленька українська бібліотека стала тим символом українського спротиву, котрий через стільки років, під час повномасштабної агресії росії проти України так здивував світ. Музей Симона Петлюри також відновив діяльність. Після розпаду СРСР рада бібліотеки двічі зверталася до російського уряду з надією повернути свої вкрадені книжки. Робилося це у співпраці та за сприяння Міністерства закордонних справ Франції, але Москва не відповіла на ці звернення.
Нині Українська бібліотека імені Симона Петлюри налічує у своїх фондах понад 40 000 книжок та періодичних видань. Станом на сьогодні, вона є найдавнішою українською діаспорною культурницькою інституцією в Західній Європі, що не припинила свою діяльність.
Можливо, це знакове довголіття бібліотеки пояснюється затятим українським духом її засновників – керівників Української Народної Республіки в екзилі? Так само, як і загиблий очільник Директорії УНР, ці люди, очевидно, мали дар перетворювати свої тимчасові поразки на нові можливості, закладаючи основу для нових перемог. Адже С. Петлюра, хоч і починав журналістом, щодо майбутнього України завжди висловлювався з військовою однозначністю: «В українську державність ми віруємо, її ісповідуємо і переконані в її неминучості, оскільки ідею носим у серці». У своєму державницькому, провідницькому прогнозі С. Петлюра не помилився.
У 1921 році Україна втратила першу незалежність, але не ідентичність. Українство вистояло, зокрема, завдяки численним діаспорним структурам, які перебували поза межами колонізованої України та ніколи не дозволяли несприятливим обставинам себе знищити.
Сьогодні, через сто років після вбивства Симона Петлюри, бібліотека його імені продовжує активно працювати. Силами волонтерів – членів бібліотеки здійснюється інвентаризація, виходять друком бюлетень, презентаційний буклет, інші друковані видання. У травні цього року відбулася серія міжнародних конференцій за участю українських та французьких науковців, готується до друку збірка виступів учасників цих меморіальних заходів. Бібліотека шукає грантову підтримку, щоб змогти фахово опрацювати рідкісні видання, які вона має в розпорядженні, й розпочала відповідні переговори.

Alla Lazareva,
Director of the Symon Petliura Ukrainian Library in Paris,
Deputy Editor-in-Chief of the Ukrainian Week magazine,
journalist,
Paris, France
e-mail: alla.lazareva1@gmail.com

Library of Symon Petliura in Paris:
100 Years of Ukrainian Presence in France

The theses examine the circumstances and broader international context of the establishment of the Ukrainian library in France following the assassination of Symon Petliura in 1926. They highlight the role of the Ukrainian political émigration in establishing and supporting the library’s activities in Paris, and briefly characterize the formation of its book collections and émigré periodical holdings. The further development strategy of the library is outlined, along with prospects for grant support for the digitization of rare publications and documents that have not yet been introduced into scholarly circulation.
Keywords: library; Symon Petliura; Ukrainian diaspora; France; foreign Ukrainica; historical memory; information resources.