Міланська консерваторія імені Джузеппе Верді: від історичних традицій до сучасної моделі вищої музичної освіти

Тези доповіді

Пономаренко Олена Юріївна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-3726-489X,
кандидатка мистецтвознавства, доцентка,
доцентка кафедри теорії та історії музичного виконавства,
Національна музична академія України,
Київ, Україна
e-mail: ponomarenkoolena1970@gmail.com

Міланська консерваторія імені Джузеппе Верді:
від історичних традицій до сучасної моделі вищої музичної освіти

Розглянуто історичний розвиток і сучасну модель функціонування Міланської консерваторії імені Джузеппе Верді (Conservatorio di Musica «Giuseppe Verdi» di Milano) – одного з провідних закладів вищої музичної освіти Італії. Висвітлено її становлення від заснування 1808 р. до інтеграції в європейський освітній про-стір. Проаналізовано освітню, виконавську, наукову та культурно-просвітницьку діяльність, значення бібліотеки як важливого центру збереження й використання музичних джерел, взаємодію з театром Ла Скала (Teatro alla Scala) та міжнародні мистецькі проєкти. Підкреслено роль консерваторії у роз-витку європейського музичного життя й україно-італійського культурного діа-логу.
Ключові слова: Міланська консерваторія імені Джузеппе Верді, вища музична освіта, музичне життя, бібліотека, музичні фонди, культурна спадщина, театр Ла Скала, європейський освітній простір.

Міланська консерваторія імені Джузеппе Верді належить до найавторите-тніших закладів вищої музичної освіти Італії. Відкрита 3 вересня 1808 р., вона від початку поєднувала освітню діяльність із участю у музичному та культур-ному житті Мілана. Протягом двох століть консерваторія сформувала власну педагогічну, виконавську й дослідницьку традицію, а її діяльність стала важли-вою складовою розвитку італійської музичної культури.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення досвіду провідних європейських мистецьких закладів в умовах трансформації українсь-кої системи вищої музичної освіти. Особливий інтерес становить модель Мілан-ської консерваторії, у якій історична спадкоємність поєднується з сучасними освітніми технологіями, міжнародною співпрацею, науковими дослідженнями та активною концертною практикою.
Історичні передумови становлення консерваторії. Формування системи професійної музичної освіти в Італії на початку ХІХ ст. значною мірою відбува-лося під впливом наполеонівських реформ. Ідея створення музичного закладу в Мілані виникла ще в австрійський період, однак була реалізована після політи-чних змін, коли виникла потреба в модернізації культурних та освітніх інститу-цій.
Ініціатором створення консерваторії був граф Карло Брентано де Гріанті (Carlo Brentano de Grianty), генеральний директор королівських театрів і видо-вищ. Він розглядав майбутній заклад як засіб професіоналізації музичного сере-довища та оновлення театральної системи. Передбачалося готувати композито-рів і виконавців для міських театрів, оркестрів і капел, тобто безпосередньо пов’язати музичну освіту з культурними потребами міста.
Нову інституцію розмістили у приміщенні колишнього монастиря Лате-ранських каноніків (Monastero Agostiniano dei Canonici Lateranensi). Просторі приміщення дали можливість організувати навчальні класи, концертні та допо-міжні простори. Поступово монастирський комплекс перетворився на світський навчально-культурний центр.
Першим професором композиції та організатором навчального процесу став Боніфачо Азіолі (Bonifacio Asioli). Він сприяв практичному спрямуванню навчання, розвитку композиційної та виконавської підготовки, а також форму-ванню бібліотечного фонду. Уже на ранньому етапі до бібліотеки надходили методичні посібники, трактати з гармонії, сольфеджіо, вокальної та інструмен-тальної педагогіки.
Важливим джерелом поповнення фонду стали театральні матеріали. Зок-рема, 1816 р. міланські театри були зобов’язані передавати до консерваторії ко-пії оперних партитур і лібрето. Це сприяло включенню актуального театрально-го репертуару до навчального процесу та формуванню цінного документально-го масиву, пов’язаного з історією музичного театру.
У ХІХ ст. Міланська консерваторія поступово трансформувалася з інсти-туції переважно оперної спрямованості у багатопрофільну музичну школу. Зна-чну роль у цьому процесі відіграли Лауро Россі (Lauro Rossi) та Альберто Мац-цукато (Alberto Mazzucato). У 1850-х роках було проведено структурні та на-вчально-методичні реформи, оновлено освітні програми, посилено інструмента-льну підготовку та розширено гуманітарну складову.
Особливого значення набуло введення історії музики та інших загальноо-світніх дисциплін. Такий підхід засвідчив поступовий перехід від вузькопрофе-сійної підготовки виконавця до комплексної моделі музичної освіти.
У цей період було також інституційно визначено роль бібліотеки. Запро-вадження посади бібліотекаря стало важливим кроком у професійному управ-лінні фондами. Бібліотека поступово перетворювалася з допоміжного навчаль-ного ресурсу на важливий структурний елемент консерваторії.
Формування бібліотечного фонду відбувалося кількома шляхами: через закупівлю видань, пожертви, надходження від музичних видавництв, зокрема Casa Ricordi, а також через збереження студентських робіт. Особливо цінними стали партитури та лібрето опер, матеріали, пов’язані з діяльністю викладачів і випускників, старовинні музичні видання та рукописи. Таким чином, бібліотека виконує не лише функцію забезпечення навчального процесу, а й функцію збе-реження музичної культурної спадщини. Її фонди створюють основу для науко-вих досліджень, реконструкції історичного репертуару та виконавської практи-ки.
Важливим доповненням до бібліотеки є колекція історичних музичних ін-струментів. Її формування було започатковане у ХІХ ст., а 1881 р. було створено першу публічну колекцію. Сьогодні в ній представлені цінні інструменти відо-мих італійських майстрів, зокрема Андреа Аматі (Andrea Amati,), Джованні Бат-тіста Гваданьїні (Giovanni Battista Guadagnini) та Джованні Паоло Маджіні (Giovanni Paolo Maggini).
Консерваторія та музичне життя Мілана. Престиж Міланської консервато-рії значною мірою сформувався завдяки її постійній взаємодії з міським куль-турним середовищем. Особливе місце в цій системі посідає театр Ла Скала. Від-носини між консерваторією та театром мають тривалу історію.
Упродовж ХІХ ст. консерваторія відігравала важливу роль в розвитку оперного мистецтва, у цьому переконує діяльність її випускників – композито-рів Амількаре Понк’єллі (Amilcare Ponchielli), Альфредо Каталані (Alfredo Catalani), Джакомо Пуччіні (Giacomo Puccini), П’єтро Масканьї (Pietro Mascagni), а також відомих оперних співачок Джудітти Пасти (Giuditta Pasta), Джудітти Грізі (Giuditta Grisi) та Джузеппіни Стреппоні (Giuseppina Strepponi).
Водночас у другій половині ХІХ ст. посилився інтерес до камерної та симфонічної музики. 1850 року було засноване Товариство класичних концертів (Società dei concerti classici) Società del Quartetto di Milano). Консерваторія дедалі більше ставала не лише місцем навчання, а й активним учасником формування концертної культури Мілана.
Професійні контакти консерваторії з видатними митцями продовжилися у ХХ ст. Важливе місце серед них належить Артуро Тосканіні, який диригував студентським оркестром і підтримував консерваторію. Значний вплив на її роз-виток мали також Антоніо Бацціні (Antonio Bazzini) і Джузеппе Галіньяні (Giuseppe Gallignani) та Марчелло Аббадо (Marcello Abbado).
Важливим етапом модернізації італійської системи мистецької освіти ста-ла реформа AFAM (Alta Formazione Artistica, Musicale e Coreutica) 1999 р. Вона надала консерваторіям статус закладів вищої освіти та включила їх до загальної системи вищої освіти Італії.
Сучасна Міланська консерваторія поєднує традиційну професійну підго-товку музикантів із широким спектром нових спеціалізацій. Освітній процес охоплює бакалаврський і магістерський рівні, докторські програми та спеціалі-зовані курси. Навчання здійснюється за різними напрямами — від старовинної музики до сучасної, джазової та популярної музики.
Важливу роль відіграють чотири спеціалізовані інститути: Інститут сучас-ної та нової музики (M2C), Інститут музичного театру (ITEM), Інститут старо-винної музики (IMA) та Інститут музичних досліджень (IREMUS). Їх діяльність охоплює освітні програми, концерти, майстер-класи, фестивалі, конференції та дослідницькі проєкти.
Сучасна модель консерваторії передбачає активну міжнародну співпрацю. Заклад бере участь у програмах Erasmus+, міждисциплінарних дослідницьких ініціативах, міжнародних фестивалях і мистецьких проєктах. Серед них — INTERMUS, спрямований на розвиток цифрових форм музичного навчання, P+ARTS, що поєднує мистецтво, технології та дослідження, а також інші проєк-ти, пов’язані з академічною мобільністю та культурною дипломатією.
Показовим прикладом сучасної міжінституційної взаємодії є міжнародний проєкт T4T «The Four Turandot», присвячений сторіччю першої постановки опе-ри Джакомо Пуччіні «Турандот» у театрі Ла Скала. У проєкті взяли участь сту-денти й викладачі мистецьких закладів Італії, США, Південної Кореї та Китаю. Особливістю ініціативи стало поєднання музичного виконавства, дослідження різних редакцій опери, сценографії, цифрових технологій і міжнародної акаде-мічної мобільності.
Важливим є і український вимір цього проєкту. У постановці брали уч-асть українські співаки Ксенія Оверко та Віталій Ковальчук. Їхня участь продо-вжує тривалу традицію україно-італійських музичних зв’язків, одним із найяск-равіших символів яких є Соломія Крушельницька. Українська співачка вдоско-налювала вокальну майстерність у Мілані, співпрацювала з провідними митця-ми свого часу та 1904 року дебютувала на сцені Ла Скала.
Міланська консерваторія імені Джузеппе Верді є прикладом успішного поєднання історичної спадкоємності та сучасної моделі вищої музичної освіти. Її розвиток тісно пов’язаний із культурними потребами Мілана, театральною системою та провідними мистецькими інституціями.
Важливою складовою цієї моделі є бібліотека, яка виконує освітню, ін-формаційну, науково-дослідну та культурно-охоронну функції. Її музичні фон-ди, партитури, рукописи та інші джерела забезпечують зв’язок між історичною музичною спадщиною і сучасною виконавською практикою. У поєднанні з ко-лекцією історичних музичних інструментів вони створюють основу для дослі-дження та популяризації музичної культури.
Сучасна діяльність консерваторії має багатофункціональний характер і охоплює освіту, наукові дослідження, концертну практику, фестивалі, міжнаро-дні та міждисциплінарні проєкти. Співпраця з театром Ла Скала та іншими ку-льтурними інституціями забезпечує зв’язок академічної підготовки з професій-ним музичним середовищем.
Отже, досвід Міланської консерваторії є цінним для української мистець-кої освіти. Він демонструє, що традиція може бути основою для інноваційного розвитку.

Olena Ponomarenko,
ORCID ІD: https://orcid.org/0000-0002-3726-489X,
Candidate of Art Criticism, Associate Professor,
Associate Professor at the Department of Theory and History of Musical Performance,
Ukrainian National Tchaikovsky Academy of Music,
Kyiv, Ukraine
e-mail: ponomarenkoolena1970@gmail.com

The Giuseppe Verdi Conservatory of Milan:
From Historical Traditions to a Modern Model of Higher Music Education

This paper examines the historical development and contemporary model of the Giuseppe Verdi Conservatory of Milan (Conservatorio di Musica “Giuseppe Verdi” di Milano), one of Italy’s leading institutions of higher music education. Its development from its foundation in 1808 to its integration into the European educational space is outlined. Particular attention is given to the Conservatory’s educational, performance, scholarly, and cultural-educational activities, as well as to the role of its library as an important center for the preservation and use of musical sources. The study also considers the Conservatory’s interaction with Teatro alla Scala and its participation in international artistic projects. The role of the Conservatory in the development of European musical life and in fostering Ukrainian-Italian cultural dialogue is emphasized.
Keywords: Giuseppe Verdi Conservatory of Milan, higher music education, musical life, library, musical collections, cultural heritage, Teatro alla Scala, European educational space.