Часовий детермінант процесу вимушеного переміщення в Україні

Тези доповіді

Закірова Світлана Геннадіївна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5396-7210,
кандидатка історичних наук, доцент,
завідувачка відділу обслуговування інформаційними ресурсами,
Національна юридична бібліотека,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
е-mail: Zakirova@nbuv.gov.ua

Часовий детермінант процесу вимушеного переміщення в Україні

У роботі розглянуто питання часової детермінації процесу вимушеного переміщення в Україні як довготривалого явища. Зазначено, що за міжнародними стандартами ООН переміщення до 12 місяців вважається короткостроковим. Визначено проблемні аспекти затяжного характеру процесу вимушеного переміщення. Висвітлено необхідність суттєвих змін у розробці стратегії реагування на вимушене переміщення в умовах Війни за Незалежність України.
Ключові слова: Війна за Незалежність України, вимушене переміщення, внутрішньо переміщені особи, довготривалий характер переміщення.

Для мільйонів українських громадян, які вимушено покинули власний дім після початку Війни за Незалежність України у 2014 року, ухвалення рішення про переміщення стало по суті екзистенційним вибором, оскільки воно виступає обставиною, яка дозволяє зберегти власну свободу, гідність, ідентичність, а в багатьох випадках просто мати фундаментальне право на життя і майбутнє.
Загальний період продовження вимушеного переміщення в Україні свідчить, що воно втратило характер тимчасового і перетворилося на масштабне довготривале соціальне явище. З точки зору міжнародних стандартів міграції населення за встановленими ООН у 1998 р. критеріями, переміщення вважається нетривалим і тимчасовим, якщо особа перебуває поза межами країни звичайного проживання більше ніж 3, але менше ніж 12 останніх місяців. Така особа вважається короткотерміновим мігрантом. Ці стандарти були осучаснені новими рекомендаціями ООН у 2022 р., проте час перебування поза межами країни звичайного проживання так і залишився – від 3 до 12 останніх місяців перебування мігранта. Тобто, за міжнародними стандартами процес вимушеного переміщення українців за межі України у пошуках безпеки, який у багатьох утікачів від війни триває вже понад 4 роки, варто вважати довготривалим і таким, що може спричинити перетворення країни тимчасового перебування на країну постійного проживання за умов достатнього рівня інтеграції та соціалізації.
Фундаментальні підходи до визначення статусу та захисту прав внутрішньо переміщених осіб на міжнародному рівні розроблено у Керівних принципах ООН з питань внутрішнього переміщення, ухвалених у 1992 р. і ратифікованих Україною у 1998 р. Документом не встановлено часові терміни вимушеного переміщення, підставою для його припинення вважається добровільне повернення додому, повна інтеграція особи на новому місті або переміщення до іншої країни (тоді ВПО переходить у статус міжнародного мігранта). Утім час виступає важливим детермінантом перебігу вимушеного переміщення, впливає на можливі варіанти його завершення.
Визначені для міжнародного переміщення часові критерії певним чином можна розглядати і для оцінки терміну вимушеної внутрішньої міграції українських громадян під час війни. Оскільки навіть повномасштабна війна проти росії триває вже п’ятий рік, вимушене внутрішнє переміщення українців з місць постійного проживання до більш безпечних районів нашої держави, так само як і переміщення закордон, виступає довготривалим соціальним явищем.
Визнанням довготривалого характеру вимушеного переміщення в умовах Війни за Незалежність України є схвалення урядом у червні 2026 року Стратегії державної політики щодо внутрішнього переміщення на період до 2030 року. Певним підтвердженням трансформації підходів до оцінки процесу переміщення з короткострокового на довготривале соціальне явище можна вважати і зміни у термінах, на які встановлюються соціальні виплати для переселенців. Ці кошти є фінансовою підтримкою від держави для адаптації вимушених переселенців та певного облаштування життя на новому місті. Після 2014 р. і з березня 2022 р. урядом було встановлено допомогу на проживання для ВПО на 6-місячний період із можливістю її продовження, а з 2026 р. термін виплат для підтримки найбільш вразливих категорій переселенців збільшено – від 24 до 30 місяців.
Офіційні статистичні відомості щодо періоду перебування вимушених переселенців у нових громадах в Україні відсутні. Утім відповідні відомості містять аналітичні звіти Міжнародної організації з міграції, яка починаючи з 24 лютого 2022 р. проводить системну роботу з моніторингу, аналізу та репрезентації особливостей процесу вимушеного переміщення українців через російську агресію. В Україні за оцінками МОМ станом на травень 2026 р. 69 % осіб перебувають у ситуації переміщення більше 2 років, а середня тривалість переміщення становить понад 3 роки.
Особливо гостро відчувається довготривалість перебування ВПО у модульних містечках, що зазначається у численних звітах Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, фахівці представництва якого проводять постійний моніторинг таких місць у різних областях України. Більшість переселенців, які проживають роками у таких містечках, становлять найменш захищені групи – літні люди, багатодітні родини, одинокі матері з малолітніми дітками, громадяни з хронічними захворюваннями. І хоча наміри щодо створення модульних містечок як місць для швидкого розміщення вимушених переселенців на початку війни були корисними і правильними, час і реальність перебігу війни внесли свої корективи. Ці тимчасові помешкання перетворилися для багатьох переселенців в єдине можливе житло на довгі роки. Наприклад, у Сихівському районі Львова у модульному містечку для ВПО, яке функціонує з 2022 р., на кінець 2025 р. проживало майже тисяча переселенців. І частина ВПО проживає тут усі роки повномасштабної війни. В Україні існують місця тимчасового перебування, де переселенці проживають вже понад 10 років. Фахівці наголошують, що такі містечка взагалі були влаштовані для нетривалого перебування під час виїзду або переїзду переселенців як тактичний крок і тимчасове житло. Проте іншого дієвого варіанта для найбільш незахищених категорій ВПО поки так і не створено.
Суттєвих змін через довготривалий характер переміщення потребує і система адміністративного регулювання статусу внутрішньо переміщеної особи. Наприклад, в умовах повторного переміщення переселенців до нових громад через безпекові, соціальні чи психологічні обставини ВПО з відповідним статусом мають проходити спрощену процедуру його юридичного підтвердження, алгоритм якої обговорюється, але так і не запроваджено. Прямим наслідком російської окупації частини українських територій і тривалості вимушеного переміщення є відсутність цілої категорії наших громадян у державних реєстрах України. Мова йде, наприклад, про українців, які народилися або досягли повноліття на тимчасово окупованих територіях, або дітей, що разом з родинами виїхали закордон після 2022 р. Правники наголошували на необхідності розробки спеціальних процедур для осіб, які не мають українських документів, хоча і є громадянами України. З метою часткового вирішення цього питання у 2026 р. уряд ухвалив експериментальний порядок так званого «білого паспорту» для оформлення тимчасового посвідчення особи на повернення в Україну через дипломатичні установи.
Тривалий час і характер вимушеного переміщення українських громадян під час війни, значний відсоток яких становлять діти, підлітки та люди похилого віку, спричиняє значний тиск на систему соціального забезпечення у нових громадах і територіях, вимагає розширення існуючої мережі освітніх, соціальних і медичних установ, створення нових підходів в інформаційно-комунікаційних стратегіях локальної і національної політики в Україні.
Отже, вимушене переміщення в Україні, яке триває з 2014 р. вже понад 12 років, за міжнародними і національними підходами характеризується як довготривале соціальне явище. Час виступає детермінантом розширення і поглиблення специфіки різних проявів вимушеного переміщення. Складність безпекової ситуації через посилення обстрілів всієї території України, багатошаровість соціальних викликів як для переселенців, так і для приймаючих громад спричиняє умови для збереження обставин для подальших переміщень. В умовах триваючої Війни за Незалежність України, держава має ставити і вирішувати стратегічні завдання для вирішення проблем вимушеного переміщення з огляду на довготривалий характер соціального явища. Аналіз і дослідження процесу вимушеного переміщення, як і напрацювання реальних кроків для захисту прав переміщеного населення, залишатиметься ще певний час актуальним перспективним завданням для науковців і представників громадськості.

Svitlana Zakirova,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5396-7210,
Candidate of Historical Science, Associate Professor,
Head of Department,
National Law Library,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
е-mail: Zakirova@nbuv.gov.ua

Time Determinant of the Forced Displacement Process in Ukraine

The paper examines the time determinants of the process of forced displacement in Ukraine as a long-term phenomenon. It is noted that, by UN international standards, displacement lasting up to 12 months is considered short-term. The problematic aspects of the protracted nature of the forced displacement process have been identified. The paper highlights the need for significant changes in the development of a strategy to address forced displacement during War for Ukraine’s Independence.
Keywords: War for Ukraine’s Independence, forced displacement, internally displaced persons, long-term character of displacement.