Поет Василь Діденко у визнанні і байдужості світу: штрихи до біографічного роману

Тези доповіді

Даниленко Людмила Вікторівна
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8617-6378,
кандидатка філологічних наук,
професорка кафедри української мови,
Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій,
Київ, Україна
е-mail: ladadana17@gmail.com

Поет Василь Діденко у визнанні і байдужості світу:
штрихи до біографічного роману

Творчість Василя Діденка в українській літературі ХХ ст. займає нішу «тихої лірики». За цим криється не лише ліризм і залюбленість у світ, а й трагедія митця, який не зміг пристосуватися до буденності і до тотального ідеологічного підпорядкування. Сторінки життя Василя Діденка цікаві, сповнені драм і комічних історій, а головне пояснюють сутність минулого.
Ключові слова: поет, «тиха лірика», радянський час, Київ, Гуляйполе, пісня «На долині туман».

Василь Діденко – поет другої половини ХХ століття, періоду радянського «застою». То був час, коли митець мав підпорядковуватися єдиній партійній ідеології або ж бути в опозиції до неї Існував ще шлях самоізоляції, відстороненості дивака. У такому непростому світі писав свої вірші Василь Діденко. Мав він певне визнання: видав тринадцять збірок; був членом Спілки письменників; його пісня «На долині туман» стала хітом української музики. Василя Діденка підтримували і засуджували, з ним товаришували, від нього відверталися. Біографія Василя Діденка потребує детального дослідження, оскільки висвітлює сутнісні моменти літературного життя в Україні, характеризує особливості творчого процесу в колоніальному радянському минулому.
Народився Василь Діденко 3 лютого 1937 р. в Гуляйполі. Батьки працювали в колгоспі, жили бідно. Під час голоду 1947 р. сім’я переїхала на Херсонщину, потім на Вінниччину і врешті повернулася до Гуляйполя. Василь – дитина війни, був здібний у навчанні, змалку мав поетичний дар.
У 1954 р. Василь вступив на філологічний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка і потрапив у коло творчої молоді зі сміливими поглядами і позицією українства. Мешкав у гуртожитку по вулиці Освіти, 4 в Києві разом із Миколою Сомом, Василем Симоненком та багатьма іншими відомими тепер постатями в літературі. Разом вони відвідували літературну студію імені Василя Чумака. Василь помітно виділявся серед студентів. Поет М. Сом охарактеризував свого друга так: «До смерті закоханий лірик, бідний і невлаштований, але гордий син України, неперевершений ночоброд, веселий розбишака і ворог усіх дзеркал» (Сом М. Він поетом був (замальовки до портрета В. Діденка). Василь Діденко. Коли туман розтав…: Вибрані поезії. Спогади сучасників. Упоряд. О. Ємець, В.Федина. Запоріжжя: Дике Поле, 2017. С. 203).
Після університету Василь Діденко поїхав до Запоріжжя, працював там у редакціях газет. Потім повернувся до Києва, був літературний редактором, зокрема в журналі «Малятко». Відзначався мовним чуттям, прискіпливістю до текстів і елегантною критичністю щодо авторів. «…Серед багатьох тодішніх письменників Василь Діденко був одним із найчутливіших знавців української мови. Він глибинно відчував синонімічне багатство, етимологію мовної структури, мав досконалий слух у сприйнятті фонетичних видозмін», – писав поет Петро Засенко (Засенко П. «Сади Гуляйполя зі мною». Василь Діденко. Коли туман розтав…: Вибрані поезії. Спогади сучасників. Упоряд. О. Ємець, В. Федина. Запоріжжя: Дике Поле, 2017. С. 212).
У Києві Василь Діденко отримав помешкання на вулиці Мала Житомирська, 14 (тепер це покинута будівля, відома як садиба Мурашка). Зустрів Надію Хоменку, вдову поета Івана Хоменка. Закохався в неї, одружився. Надіїного сина Любомира прийняв як рідного. У 1970-му році в подружжя народився син Івась. Стосунки з побутом обтяжували і пригнічували. Сім’я розпалася.
Василь не тримався постійної роботи, почав вести мандрівний спосіб життя. Багато писав. Вірші подавав у різні районні та обласні газети і жив в основному за рахунок гонорарів. Творчою роботою займався також у Будинках творчості в Ірпені, в Коктебелі, де міг спілкуватися з іншими авторами. Піклувався про сина Івася. Часто бував у Гуляйполі. Там придбав невелику хатину.
Вистояти в людському світі Василеві було важко. Потріскані стіни, захаращеність, відсутність електропостачання, етажерка з книжками і фото на ній Василя з Володимиром Сосюрою – це про його житло і про душевний стан наприкінці земного життя. Свою передчасну смерть відчував. Писав жалісні листи братові в Гуляйполе, кликав родичів, попереджав, що помирає. В одному з тих листів було щемливе прохання: «Поховайте мене в Гуляйполі». 30 березня 1990 року Василь Діденко скоїв самогубство. Поховали поета в селі Рожни Броварського району на Київщині. Лише в 1997 р. родичі, друзі, письменники, районна влада Гуляйполя, а також народний депутат Верховної Ради України Анатолій Єрмак змогли організували перепоховання.
Цікава історія з популярністю Василя Діденка як автора пісні «На долині туман». Композитор Борис Буєвський шукав близького по духу поета і натрапив на вірш, який якраз опублікував журнал «Україна». 1 травня 1965 р. пісня прозвучала на телебаченні у виконанні Миколи Кондратюка і стала шлягером. «На долині туман» використано в кінофільмі «Царі», знятому режисером Михайлом Терещенком. Пісня популярна й зараз як прекрасне ретро 1960-х.
Місто Гуляйполе, в якому народився Василь Діденко, на сьогодні окуповане російськими військами. Місцева бібліотека, названа на його честь, зруйнована. Кладовище, де він похований, пошкоджене обстрілами. Заради нашої пам’яті варто вивчати життя поета, творчість якого проросла з українського вольового Гуляйполя.
Приваблива і водночас щемка доля Василя Діденка – широка площина пам’яті. Його талант, характер, вчинки настільки виразні і виняткові, що на відстані часу набули міфічних рис. Життя поета варте біографічного роману, в якому можна осмислити проблеми літературної творчості на тлі суспільно-політичної обстановки за хрущовської «відлиги», брежнєвського «застою», горбачовської «перестройки»; розташувати сюжети з інтимними, комічними і повсякденними історіями; відтворити колорит епохи; провести зв’язок з сучасністю.

Ludmyła Danyłenko,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8617-6378
Candidate of Philological Sciences
Professor in the Department of Ukrainian Language
State University of Information and Communication Technologies,
Kyiv, Ukraine
е-mail: ladadana17@gmail.com

The poet Vasyl Didenko: between recognition and the world’s indifference – notes for a biographical novel

Vasyl Didenko’s work occupies a niche within 20th-century Ukrainian literature known as ‘quiet lyricism’. Behind this lies not only lyricism and a love of the world, but also the tragedy of an artist who was unable to adapt to everyday life and to total ideological subjugation. The chapters of Vasyl Didenko’s life are fascinating, full of drama and comical stories, and, most importantly, they shed light on the essence of the past.
Keywords: poet, ‘quiet lyricism’, the Soviet era, Kyiv, Hulyaypole, the song ‘Fog in the Valley’.