МЕЖІ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ТА СПІВТВОРЧОСТІ У СУЧАСНІЙ ФОРТЕПІАННІЙ МУЗИЦІ

Тези доповіді

Хоу Сижуй,
ORCID https://orcid.org/ 0009-0002-3198-6661,
аспірантка кафедри історії української музики та музичної фольклористики,
Національна музична академія України,
Київ, Україна
e-mail: housirui009@gmail.com

Межі інтерпретації та співтворчості
у сучасній фортепіанній музиці

Досліджено межу між виконавською інтерпретацією та співтворчістю в сучасній фортепіанній музиці. На матеріалі Klavierstück XI К. Штокгаузена та Twenty-Five Pages Е. Брауна проаналізовано способи делегування піаністові рішень, що впливають на структурну й часову конфігурацію виконання. Запропоновано вважати критерієм переходу до співтворчості структурну значущість виконав-ського вибору для конкретної реалізації твору. Наголошено, що співтворчість не усуває композиторського авторства, а реалізується в межах заданої ним сис-теми можливостей.
Ключові слова: виконавська інтерпретація, співтворчість, творча суб’єктність виконавця, фортепіанна музика, відкрита форма, виконавський вибір.

Упродовж тривалого часу відносини композитора і виконавця в академіч-ній музичній культурі визначалися відповідно до усталеного розподілу функ-цій: композитор створює твір і фіксує його в нотному тексті, а виконавець здій-снює його звукову реалізацію. Творчість виконавця при цьому пов’язується на-самперед з інтерпретацією – вибором темпу, динаміки, артикуляції, фразування, характеру звуковидобування та інших параметрів у межах заданої структури. Однак музичні практики ХХ–ХХІ ст. значно ускладнили таку модель. Алеато-рика, відкрита й мобільна форма, недетермінована нотація та імпровізаційні елементи передбачають передачу виконавцеві частини рішень, які раніше нале-жали переважно до сфери композиції.
У зв’язку з цим виникає питання: за яких умов виконавське рішення вихо-дить за межі інтерпретації та набуває співтворчого характеру? Метою цієї роз-відки є визначення особливостей творчої участі піаніста в ситуаціях, коли йому делегуються структурно значущі рішення, а також окреслення критерію пере-ходу від інтерпретації до співтворчості.
Теоретичною основою такого підходу є сучасне переосмислення співвід-ношення музичного тексту і виконання. Ніколас Кук у праці «Beyond the Score: Music as Performance» критикує текстоцентричну модель, у межах якої музич-ний смисл розглядається як уже закладений у партитурі, а виконання — пере-важно як його відтворення. Натомість увага до музики як виконання дозволяє розглядати перформативний акт як важливий простір формування художнього смислу. У книзі «Music as Creative Practice» Кук розвиває цю ідею, трактуючи музичну творчість як практику, що виникає не лише в індивідуальному акті композиції, а й у процесі людської взаємодії.
Такий підхід дозволяє відійти від спрощеної опозиції «композитор – тво-рець / виконавець – відтворювач». Однак визнання творчої природи виконання ще не означає тотожності інтерпретації та співтворчості. Навіть дуже індивідуа-льна інтерпретація може не змінювати основних структурних параметрів твору. Тому важливо визначити, за яких умов виконавець постає не лише як інтерпре-татор нотного тексту, а як активний суб’єкт творчого процесу. У цьому аспекті важливими є не стільки обсяг його свободи, скільки характер і наслідки прийнятих ним рішень.
У межах цієї розвідки творчу суб’єктність виконавця розуміємо як його здатність через власні рішення впливати на конкретну художню реалізацію му-зичного твору. При цьому можна розрізнити дві ситуації. У першій рішення му-зиканта визначають спосіб реалізації вже заданої структури – темп, динаміку, артикуляцію, фразування та характер звучання. У другій вони впливають на са-му конфігурацію виконання – порядок матеріалу, його тривалість, розташуван-ня елементів або інші структурні параметри. Саме в другому випадку творча участь виконавця набуває виразного співтворчого характеру.
Показовим прикладом є «Klavierstück XI» Карлгайнца Штокгаузена (1956). Твір складається з дев’ятнадцяти музичних груп, розташованих на одному ве-ликому аркуші, а їхня послідовність не визначена традиційним лінійним спосо-бом. Стівен Трулав показує, що ці групи побудовані на основі ретельно органі-зованого композиторського матеріалу, тому варіативність форми не означає ві-дмови від авторського контролю. Водночас конкретна послідовність груп вини-кає безпосередньо під час виконання відповідно до запропонованого компози-тором механізму вибору. Отже, рішення піаніста визначає не лише характер звучання матеріалу, а й формальну траєкторію конкретної реалізації твору. Цей приклад водночас показує, що творча суб’єктність виконавця не означає його повної автономії. Піаніст не створює музичний матеріал і не виходить за межі авторського задуму. Композитор задає систему можливостей, а виконавець сво-їми рішеннями реалізує одну з її потенційних конфігурацій. Тому йдеться не про послаблення композиторської функції, а про делегування виконавцеві час-тини структурних рішень.
Ще ширше поле виконавського вибору пропонує «Twenty-Five Pages» Ерла Брауна (1953), написаний для одного – двадцяти п’яти фортепіано. Двадцять п’ять сторінок твору можуть виконуватися у різній послідовності та просторо-вій орієнтації; можливі різні способи прочитання окремих систем, а часова ор-ганізація може бути визначена заздалегідь або формуватися безпосередньо під час виконання. Таким чином, рішення виконавця впливають одразу на кілька рівнів організації музичного матеріалу й безпосередньо визначають конкретну версію твору.
Водночас свобода у «Twenty-Five Pages» також існує в межах композитор-ської системи. Матеріал і способи можливих операцій задає Браун, але остаточ-на конфігурація виникає лише у виконанні. Клеменс Грессер пов’язує властиву музиці Брауна «творчу неоднозначність» із проблемою співтворчості та актив-ною роллю виконавця у формуванні художнього результату.
Порівняння «Klavierstück XI» та «Twenty-Five Pages» дає змогу точніше ви-значити межу між інтерпретацією та співтворчістю. Вона залежить не лише від кількості свободи або ступеня непередбачуваності виконання. Важливішим є те, на якому рівні рішення піаніста впливає на художній результат. Якщо ви-конавський вибір визначає переважно спосіб реалізації вже сформованої струк-тури, йдеться насамперед про інтерпретацію. Якщо ж без рішення виконавця не може бути визначена конкретна структурна або часова конфігурація виконання, його функція набуває співтворчого характеру.
Отже, критерієм переходу від інтерпретації до співтворчості можна вважа-ти структурну значущість виконавського рішення для формування конк-ретної реалізації твору. При цьому співтворчість не означає перенесення ав-торства від композитора до виконавця. Піаніст постає як суб’єкт творчості в межах композиційної системи: композитор формує музичний матеріал і поле можливостей, а виконавець бере активну участь у виборі та формуванні їх конк-ретної реалізації.
Таким чином, зміна творчої ролі піаніста у музиці ХХ–ХХІ ст. полягає не в заміні інтерпретації співтворчістю, а в розширенні функцій виконавця. «Klavierstьck XI» К. Штокгаузена та «Twenty-Five Pages» Е. Брауна демонстру-ють різні способи делегування піаністові структурно значущих рішень при збе-реженні композитором авторства над загальною системою твору. У таких прак-тиках піаніст виступає не лише як інтерпретатор нотного тексту, а як суб’єкт творчості, рішення якого безпосередньо впливають на формування конкретної музичної події.

Hou Sirui,
ORCID https://orcid.org/ 0009-0002-3198-6661,
PhD Student, Department of History of Ukrainian Music and Musical Folklore,
National Music Academy of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: housirui009@gmail.com

The boundaries of interpretation and co-creation
in contemporary piano music

The study examines the boundary between performance interpretation and co-creation in contemporary piano music. Using Karlheinz Stockhausen’s Klavierstück XI and Earle Brown’s Twenty-Five Pages as case studies, it analyses how decisions affecting the structural and temporal configuration of a performance are delegated to the pianist. The structural significance of the performer’s choice for a particular realisation of the work is proposed as the criterion for the transition to co-creation. Co-creation, it is argued, does not displace compositional authorship but operates within the system of possibilities established by the composer.
Keywords: performance interpretation, co-creation, performer’s creative agency, piano music, open form, performer choice.