МОНООПЕРА ЯК ЛАБОРАТОРІЯ СУЧАСНОЇ ОПЕРНОЇ ПОЕТИКИ: ЕВОЛЮЦІЯ ЖАНРУ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ МЕДІАТЕХНОЛОГІЙ

Тези доповіді

Ма Ячжуо,
ORCID https://orcid.org/0009-0008-9287-7972,
аспірант кафедри історії української музики та музичної фольклористики, Наці-ональна музична академія України,
Київ, Україна
e-mail: yazuom@gmail.com

Моноопера як лабораторія сучасної оперної поетики: еволюція жанру в контексті розвитку медіатехнологій

Розглянуто монооперу як лабораторію сучасної оперної поетики, особливо чут-ливу до впливу медіатехнологій. Простежено трансформацію жанру від психо-логічного монологу до медійного діалогу, в якому персонаж постає через живий голос і тіло, відеозображення, аудіозапис та електронний звук. На матеріалі ка-мерної опери One (2002) Мішеля ван дер Аа показано драматургічну функцію відео й саундтреку та формування множинної медіатизованої присутності пер-сонажа. Визначено зміни виконавської функції співака, який стає складником комплексної аудіовізуальної системи вистави.
Ключові слова: моноопера, оперна поетика, медіатехнології, медіатизована при-сутність, голос і тіло, Мішель ван дер Аа.

У музичній культурі ХХ–ХХІ ст. опера розвивається як відкрита художня система, здатна змінюватися під впливом нових мистецьких і технологічних процесів. Поєднання музики, слова, драматичної дії, сценічного простору, вока-льного виконавства та візуальних засобів робить оперу особливо чутливою до розвитку нових медіа. Звукозапис, відео, електронна музика, цифрова сценогра-фія та мультимедійні технології розширили можливості музичного театру й во-дночас змінили уявлення про голос, тіло виконавця, сценічну дію та присут-ність персонажа.
У цьому контексті особливий інтерес становить моноопера. Це камерний різновид оперного жанру, в якому драматургічна увага зосереджена навколо од-ного персонажа або однієї домінантної свідомості. Така концентрація не обме-жує жанр, а, навпаки, створює умови для експерименту з голосом, сценічною дією та засобами комунікації. Тому монооперу можна розглядати не як «змен-шену» форму великої опери, а як своєрідну лабораторію сучасної оперної пое-тики.
Формування моноопери пов’язане з процесом камернізації музичного теат-ру та посиленням уваги до внутрішнього світу людини. У центрі твору опиня-ються пам’ять, самотність, страх, очікування, любов, психологічний конфлікт. Відповідно, сценічна дія може розгортатися не між кількома персонажами, а всередині свідомості одного героя. Показовими прикладами такого типу музич-ного театру стали «Erwartung» А. Шенберга, «La voix humaine» Ф. Пуленка, а в українській музиці – моноопери В. Губаренка.
Однією з головних жанрових ознак моноопери є моноперсонажність. Од-нак один сценічний персонаж не обов’язково означає відсутність діалогу. Герой може звертатися до відсутнього співрозмовника, до минулого, власної пам’яті або самого себе. Наприклад, у «La voix humaine» Ф. Пуленка на сцені перебуває лише героїня, проте вся драматургія будується навколо її телефонної розмови з невидимим для глядача співрозмовником. Отже, монологічна форма моноопери часто містить прихований діалог.
Ця особливість жанру набула нових можливостей із розвитком медіатехно-логій. Відео може створювати екранного двійника персонажа, записаний голос – представляти його пам’ять або внутрішній голос, а електронний звук – форму-вати додатковий часовий і психологічний простір. Цифрова сценографія також може не просто оформлювати сцену, а брати участь у розвитку драматургії. Та-ким чином, технології не обов’язково руйнують традиційну структуру моноо-пери. Вони можуть розвивати закладену в ній можливість діалогу одного пер-сонажа з різними формами власної або чужої присутності.
Еволюцію жанру в цьому контексті можна умовно визначити як рух від психологічного монологу до медійного діалогу. Якщо у традиційній моноо-пері один голос передусім передає внутрішній стан персонажа, то в сучасній ви-ставі цей голос може дублюватися, записуватися, електронно змінюватися або поєднуватися з відеообразом. Унаслідок цього персонаж уже не завжди повніс-тю збігається з одним тілом і одним живим голосом. Він може існувати одноча-сно через виконавця, відеозображення, аудіозапис та електронний звук. Такий процес є важливою рисою сучасної постоперної поетики, в якій змінюється тра-диційний зв’язок між голосом і тілом.
Одним із показових прикладів такого підходу є камерна опера Мішеля ван дер «Аа One» (2002), створена для сопрано, відео та саундтреку. За принципами моноперсонажності та концентрації драматургії навколо однієї виконавиці цей твір можна розглядати в контексті трансформації моноопери, хоча авторське жанрове визначення – камерна опера. На сцені перебуває одна виконавиця, але її присутність постійно співвідноситься з відео та записаним звуком. У результаті один персонаж постає в кількох формах – як живе тіло, екранний образ і запи-саний голос.
Відео в «One» має не декоративну, а драматургічну функцію. Екранний об-раз взаємодіє з виконавицею і створює ефект двійництва. Глядач спостерігає одну героїню, але її образ уже не сприймається як цілісний і незмінний. Він ні-би поділяється між реальною сценічною присутністю та її медійним відобра-женням. У цьому сенсі сама назва «One» набуває додаткового значення: «одне» виявляється внутрішньо множинним.
Важливу роль відіграє також саундтрек. Записаний та електронно організо-ваний звук не лише супроводжує живий голос, а взаємодіє з ним. Голос може дублюватися, продовжуватися або звучати окремо від тіла виконавиці. Це ускладнює традиційний зв’язок між голосом і тілом, характерний для оперного виконавства. У «One» голос існує одночасно як живий і записаний, тілесний і медіатизований.
Такі зміни впливають і на роль оперного виконавця. У технологізованій моноопері співак має не тільки володіти вокальною технікою та акторською майстерністю, а й точно взаємодіяти з відео, саундтреком, світлом та іншими елементами вистави. Виконавець стає частиною складної аудіовізуальної систе-ми. Це формує новий тип сценічної майстерності, у якому вокальне виконання поєднується з акторською грою, тілесною дією та взаємодією з технологіями.
Отже, розвиток моноопери в умовах медіатехнологій свідчить не про руй-нування жанру, а про розширення його художніх можливостей. Основні ознаки моноопери – концентрація навколо одного персонажа, психологічна спрямова-ність і прихована діалогічність – зберігаються, але отримують нові форми. Ві-део, записаний голос, електронний звук і цифрова сценографія дозволяють по-казати внутрішню множинність персонажа та по-новому організувати сценічну дію.
Моноопера є показовим жанром для вивчення сучасних змін в оперному мистецтві. Завдяки камерному формату особливо помітними стають нові відно-сини між живим голосом і записом, тілом та екранним образом, виконавцем і технологічним середовищем. Тому дослідження сучасної моноопери дає змогу простежити, як під впливом медіатехнологій змінюється оперна поетика та фо-рмуються нові форми музичного театру.

Ma Yazhuo,
ORCID https://orcid.org/0009-0008-9287-7972,
Postgraduate student, Department of History of Ukrainian Music and Musical Folklore,
National Music Academy of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: yazuom@gmail.com

Mono-opera as a laboratory of contemporary
operatic poetics: the evolution of the genre
in the context of media technologies

Mono-opera is considered a laboratory of contemporary operatic poetics that is particularly responsive to the influence of media technologies. The transformation of the genre from psychological monologue to media-based dialogue is traced, showing how a character may be constituted through a live voice and body, video image, recorded sound, and electronic sound. Michel van der Aa’s chamber opera One (2002) serves to demonstrate the dramaturgical functions of video and soundtrack and the formation of a multiple, mediatised character presence. The study also identifies changes in the singer’s performative function as the singer becomes a component of the production’s complex audiovisual system.
Keywords: mono-opera, operatic poetics, media technologies, mediatised presence, voice and body, Michel van der Aa.