Адміністративний тиск як метод протидії розповсюдженню україномовної преси на початку ХХ століття

Тези доповіді

Ткаченко Ігор Володимирович,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8276-3778,
кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник,
сектор суспільних наук,
Науково-організаційний відділ,
Президія НАН України,
Київ, Україна
e-mail: tkachenko@nas.gov.ua

Адміністративний тиск як метод протидії розповсюдженню україномовної преси на початку ХХ століття

Розглянуто адміністративний тиск як метод боротьби російської влади із поширенням україномовних видань після революції 1905 р. Визначено, що заборони передплачувати українські газети, тиск на редакторів часописів та штрафи були основною причиною припинення їх друку. Показано, що боротьба з україномовними виданнями була вимогою органів влади і основною метою роботи Київського тимчасового комітету у справах друку.
Ключові слова: україномовні видання, адміністративні утиски, штрафи, заборона передплачувати українські видання.

Революція 1905 р. в Росії відкрила нові можливості видавати україномовні часописи. Нові правила про друк у Російській імперії формально не забороняли вільно видавати і розповсюджувати україномовні газети і журнали. Але на практиці, навіть не беручи до уваги відсутність коштів, матеріальної бази та підготовлених україномовних фахівців – журналістів і публіцистів, що також позначалося на розвитку української преси на початку ХХ століття, адміністративні органи Російської імперії вважали україномовні часописи небезпечними для єдності держави і всіляко протидіяли їх поширенню серед мешканців імперії.
Особливо небезпечними вважалися українські газети та журнали, цільовою аудиторією яких була найбільш чисельна і малоосвічена верства українців, а саме селяни та робітники, більшість з яких була також вихідцями із селянського середовища. Розповсюдження у їх середовищі газет і журналів зрозумілою їм мовою становило, на думку офіційних органів влади імперії, загрозу єдності і сіяло «ворожнечу між триєдиним великоруським, малоруським і білоруським народом держави». Напрям українських видань, на відміну від інших неросійськомовних часописів, вважався за визначенням шкідливим і в умовах послаблення цензурних обмежень методами боротьби з цим ворожим для російської держави елементом стали негласні обмеження та штрафи, які накладалися на видання і їх редакторів за будь-якої можливості.
Від початку виходу україномовних часописів їх редактори та видавці зіштовхнулися не лише з кадровими труднощами чи відсутністю належних фінансових ресурсів. Українське населення, переважно селянське, лише ставало на шлях національного пробудження і їх потреби у друкованому слові частіше всього заміняла низькопробна російськомовна преса.
Крім того, побоюючись широкого розповсюдження видань українською мовою серед українських селян та робітників, адміністративні органи Російської імперії, не маючи прямих повноважень закрити неугодні владі газети та журнали, найчастіше вдавалися до адміністративних обмежень. Це негласна заборона виписувати україномовні газети певним категоріям громадян (як от сільські священники і вчителі), так і штрафам, які накладалися на періодичні видання за будь-які вагомі з точки зору цензурних органів провини.
Сам напрям газети чи журналу, які викликали найбільше побоювань адміністрації, перебував під пильним наглядом Київського тимчасового комітету у справах друку. Так, у справі про видання щоденної української газети «Засів» у матеріалах, що зберігаються у Центральному державному історичному архіві Києва (ф. 295, оп. 1, спр. 260) зазначено, що «Издающаяся в г. Киеве с 6 Марта сего года на малорусском наречии еженедельная газета "Засів" ("Засев") задается целью сеять в малорусском крестьянстве: 1) враждебные чувства к правительству и администрации, 2) идеи украинскаго культурно-политическаго сепаратизма и 3) семена социал-демократического учения. Хроника каждаго номера газеты является тенденциозным подбором фактов, рисующих государственно-общественную жизнь России мрачными красками и в возможно безотрадном виде. Печатается газета "Засів" в количестве 2000 экземпляров».
Подібне до «Засіву» ставлення комітет у справах друку демонстрував практично до всіх україномовних видань, що виходили в підросійській Україні. Редактори газет були особливою мішенню для репресивних органів – саме вони несли відповідальність за зміст видань, і саме їх штрафували під частіше всього надуманими приводами. Як наслідок, українські газети, які й без адміністративного втручання ледь виживали, зважаючи на порівняно незначну кількість їх передплатників, після кожного штрафу від адміністрації на 200, 300, 500 рублів опинялися або на межі припинення виходу в світ, або втрачали редакторів, які не бажали обмінювати свою участь, часто номінальну, у виданні на арешт і відбування ув’язнення замість штрафу.
Говорячи про стан преси в імперії у 1909 р. М. Грушевський у статті «Як живеться газетам в Росії» у газеті «Село» вказував наступне: «Часописи подають такі рахунки за минулий рік: штрафовано газети 200 разів, заплатили вони тих штрафів 83 тис. рублів. За саме діло Азефа, звісного провокатора, оштрафовано газети 24 разів всього на 12 тис. рублів. Одну газету 8 раз штрафовано за передруки з інших газет. Іншої газети разом відсиджувало в тюрмі 5 редакторів; шостого також прийшли брати в тюрму, але трошки спізнилися: як прийшли по нього, то довідалися, що саме вмер від тифу. Арештовано книжки й газети всього 178 разів (63 газет і журналів, а 115 неперіодичних видань)».
Подібна інформація свідчила про те, що вся преса мовами окрім російської перебувала під потужним адміністративним тиском. Однак особливо прискіпливо адміністративні органи імперії ставилися до українських видань, особливо редагованих М. Грушевським журналу ЛНВ та селянських тижневиків «Село» та «Засів». Так, у циркулярній записці голові Київського тимчасового комітету у справах друку від 23 січня 1910 р. йшлося про доповідь стосовно № 4 тижневика «Село» за 1910 р. Як зазначалося її автором, у ній розміщено статті, які тенденційно відображали сучасне становище робітників і ставлення до них хазяїв. А в брошурі «Народний календар "Село"» розміщено тексти, у яких «очевидним чином проводяться ідеї т. зв. "українського сепаратизму", який має своїм завданням поступову руйнацію національної, культурної та політичної єдності усіх гілок руського народу».
Зважаючи на характер усіх подібних циркулярів і повідомлень не дивною була і поява спеціального «циркуляру проти українського часопису», а саме проти народного тижневика «Село», чия популярність серед українського селянства серйозно турбувала владу українських губерній. З цього приводу львівське «Діло» у № 148 за 1910 р. зазначало, що «Київський губернатор видав дня 20 ст. ст. апріля с. р. до ч. 1240 циркуляр з надписом «строжайше секретное», до всіх волосних управ, де наказується, щоб ніяк не допускати до передплатників-селян українських газет, особливо «Села», «так как влияние "Села" очень вредное». Далі в своєму циркулярі губернатор наказує волосним управам всі примірники «Села», які приходять у волості для селян просто нищити і кидати у піч. Другий циркуляр також був розісланий губернатором всім начальствам народних учителів з наказом, щоб строго і пильно стежили за тим, котрий з учителів виписує «Село», і «такого зараз проганяти з посади». Своїми діями влада намагалася не допустити широкого поширення газети і не допустити її потрапляння у руки учителів, які могли би поширювати ворожі для імперії ідеї серед учнів і малограмотних селян.
Немало постраждала від адміністративного тиску народна газета «Засів» – увесь шлях тижневика усіяний штрафами та заборонами. Редактора видання В. Товстоноса було оштрафовано на 500 руб. з заміною арештом на 3 місяці за надрукування у № 23 за 1911 р. «заміток з життя», на 300 руб. за надрукування у № 37 статей «По світу» (тенденційно підібрана хроніка), «Після втечі Січинського» та «Смуток діда Максима», а його наступника, О. Степаненка, було оштрафовано на 400 руб. за статтю «Перед четвертою думою». У повідомленнях про сумні обставини «Засіву» на сторінках «Ради» зазначалося, що популярну газету у 1911 р. було оштрафовано тричі на суму 1100 карб., тобто «не встигла нова селянська газета народитись, як і їй доводиться скаржитись на тісноту і зазнавати утисків». А скінчилося тим, що редактора «Засіву» В. Товстоноса арештовано поліцією за те, що він не заплатив 300 руб. штрафу, накладеного 28 грудня 1911 року (Рада. 1912. № 19) і В. Товстонос змушений був провести два місяці у в’язниці.
У такій ситуації газета існувала буквально на межі виживання і не було жодних шансів на її порятунок і тривале існування. Не маючи щедрих меценатів і ентузіастів масштабу Є. Чикаленка і його «Ради», українські видання могли покладатися лише на епізодичні прояви щедрості різного роду меценатів, як у випадку з «Українською хатою», або обмежуватися форматом лубочного листка, який існував на ентузіазмі кола його авторів, які, в силу відсутності оплати праці за свою журналістську працю швидко втрачали інтерес до праці на ниві українського друкованого слова.
Підривна робота адміністрації та органів цензури ставала найчастішою відмовою передплачувати українські газети вчителями та сільськими священниками, які мали би стати духовними наставниками своєї пастви і учнів. Однак страх перед звільненням і отримання свідоцтва неблагонадійності відбирав левову частину потенційних передплатників. Про те, що українські газети могли мати значно ширшу популярність серед читачів, свідчать газети «Село» і «Засів», які на піку популярності друкувалися від 2 до 4 тисяч примірників, що було неабияким досягненням само по собі, але, зважаючи на фактор утисків можна лише припускати, наскільки більшою могли би бути їх вплив і популярність в українського населення.
Висновки. З погляду органів влади такий стан речей засвідчував вірність обраних ними способів адміністративного впливу на україномовні видання і розповсюдження українських «сепаратистських» ідей у середовищі українського селянства. Сама поява значної кількості україномовних газет ставала наочним прикладом міфічності імперських догм про «триєдиний русскій народ», а відтак усі українські видання незалежно від їх змісту і напряму отримали ярлик неблагонадійності з погляду офіційних органів влади Російської імперії, які докладали усіх зусиль, аби в умовах формального проголошення конституційних свобод душити вільний розвиток українського друкованого слова і пропаганди української національної ідеї та духовної окремішності від великоросів.


Ihor Tkachenko,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-8276-3778,
Candidate of Historical Sciences,
Leading Researcher,
Sector of Social Sciences,
Scientific and Organizational Department,
Presidium of the NAS of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: tkachenko@nas.gov.ua

Administrative pressure as a method of countering the spread of Ukrainian press at the beginning of the 20th century

Administrative pressure is considered as a method of the Russian authorities' struggle against the spread of Ukrainian editions after the 1905 revolution. It is determined that bans on subscribing to Ukrainian newspapers, pressure on magazine editors, and fines were the main reasons for the cessation of their printing. It is shown that the struggle against Ukrainian-language publications was a requirement of the authorities and the main goal of the work of the Kyiv Temporary Committee on Press Affairs.
Keywords: Ukrainian-language publications, administrative oppression, fines, ban on subscribing to Ukrainian publications.