Примірник Острозької Біблії з бібліотеки Сент-Ендрюського університету: до історіографії питання (1970–2026)

Тези доповіді

Охріменко Олександр Святославович,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5646-4133,
кандидат історичних наук,
науковий співробітник,
Університет Бірмінгема,
Бірмінгем, Велика Британія
e-mail: o.okhrimenko@bham.ac.uk

Примірник Острозької Біблії з бібліотеки Сент-Ендрюського університету: до історіографії питання (1970–2026)

Тези присвячено історіографічному огляду єдиного дослідження примірника Острозької Біблії (1580/1581) з бібліотеки Сент-Ендрюса (Christian, Sullivan, Simmons, 1970). Розглянуто три аргументи: прочитання провенієнції та зв’язок з українськими землями, дискусію щодо острозького чи вільнюського походження оправи, гіпотезу про власника Джона Джонстона. Обґрунтовано потребу нового дослідження з урахуванням сучасних студій про Івана Федоровича та книговидання в Острозі й Вільнюсі.
Ключові слова: Острозька Біблія, Сент-Ендрюс, провенієнції, кирилична оправа, Іван Федорович, вільнюський книжковий осередок, історіографія, атрибуція власника.

Примірник Острозької Біблії (1580/1581) з бібліотеки Сент-Ендрюського університету (Bib BS110.B81) є предметом єдиного спеціального дослідження, опублікованого понад пів століття тому (Christian, Sullivan, Simmons, 1970). Відтоді жодної нової студії цього примірника не з’явилося, попри суттєвий розвиток вивчення діяльності Івана Федоровича, острозького та вільнюського осередків кириличного книговидання, а також методології провенієнційних і кодикологічних досліджень. Метою цих тез є історіографічний аналіз трьох ключових аргументів статті 1970 р. та окреслення напрямів для їх верифікації в світлі сучасного стану студій.
Перший аргумент стосується прочитання власницького запису кінця XVI – початку XVII ст. на звороті аркуша з колофоном: «Григорій Яковлев Козлітін продав цю книгу Смирному Захарієву». Автори 1970 р. кваліфікували прізвище Козлітін як «західно- або південно-західноросійське», спираючись на єдину виявлену паралель – згадку про Микиту Козлітіна з Путивльського повіту в документі 1594 р. Показово, що дослідники фіксують український географічний контекст імені (Путивль), однак послідовно послуговуються терміном «російський» для його позначення – типовий приклад термінологічної практики британської бібліографії середини XX ст., яка не розрізняла українські, білоруські та власне російські землі в межах єдиної категорії «Russian» чи «Slavonic». Перегляд цього запису в категоріях сучасної історіографії – з увагою до українського контексту Путивльщини як прикордонної території між Річчю Посполитою і Московією – потребує окремої архівної верифікації.
Другий аргумент – атрибуція оправи. Дослідники визначили її як «майже напевно сучасну польську або литовську роботу», спираючись на комплекс ознак: водяні знаки паперу форзаців (герб Лабендзь), паралельні литовським зразкам 1580-х рр., та тиснені медальйони німецького типу на нижній дошці. Однак остаточного розрізнення між острозьким і вільнюським походженням оправи автори не пропонують, обмежуючись альтернативою «Polish or Lithuanian». Це питання набуває нової актуальності у зв’язку з нещодавнім дослідженням доктора Методія (Станіслава) Волощенка та автора цих тез аналогічного корпусу кириличних видань, подарованих англійським послом сером Річардом Лі Бодлеянській бібліотеці 1602 р. Порівняльний аналіз оправних матеріалів, тиснень та інструментів між сент-ендрюським і бодлеянським корпусами міг би уточнити географію поширення острозьких видань через, можливо, вільнюський книжковий ринок кінця XVI ст.
Третій аргумент – гіпотеза про можливого власника примірника, висунута дослідниками з обережністю. Ідеться про Джона Джонстона (Яна Йонстона, 1603–1675), польсько-шотландського полігістора, який навчався в Коледжі Святої Марії Сент-Ендрюського університету з 1623 р. і володів кількома мовами, включно зі слов’янською. Аргументація спирається на збіг маргінальних підкреслень у біблійному тексті (tree, herb, serpents, quadrupeds) з тематикою пізніших зоологічних і ботанічних трактатів Джонстона. Попри відсутність прямих документальних підтверджень, ця гіпотеза залишається неперевіреною і невідкинутою в подальшій літературі – саме тому, що подальшої літератури практично не існує.
Узагальнення трьох аргументів статті 1970 р. – провеніенційного, кодикологічного (оправа) та біографічного (атрибуція власника) – демонструє, що жодна з висунутих гіпотез не отримала розвитку за понад п’ятдесят років. Це промовисто контрастує з активним розвитком студій про Івана Федоровича, острозький та вільнюський книжкові осередки в останні десятиліття. Мета цих тез – не лише зафіксувати цю історіографічну прогалину, а й окреслити напрями подальшого дослідження: архівну верифікацію прізвища Козлітін у контексті Путивльщини чи інших регіонів, порівняльний аналіз оправ з вільнюським чи острозьким корпусом Бодлеянської бібліотеки, уточнення біографічних даних Джона Джонстона. Сподіваємося, що ці тези стануть відправною точкою для нової міжнародної дискусії щодо примірника, який досі залишається недооціненим джерелом з історії українського кириличного друку в британських колекціях.

Oleksandr Okhrimenko,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5646-4133,
Candidate of Historical Sciences,
Research Fellow,
University of Birmingham,
Birmingham, United Kingdom
e-mail: o.okhrimenko@bham.ac.uk

The St Andrews copy of the Ostrih Bible: towards a historiography of the question (1970–2026)
The paper offers a historiographical analysis of the only study of the St Andrews copy of the Ostrih Bible (1580/1581), published by Christian, Sullivan and Simmons in 1970. Three arguments are reconsidered: the provenance inscription and its link to Ukrainian lands, the debate on the Ostrih or Vilnius origin of the binding, and the hypothesis of John Johnston as owner. The need for a new study, informed by recent scholarship on Ivan Fedorovych and Cyrillic printing, is argued.
Keywords: Ostrih Bible, St Andrews, provenance, Cyrillic bindings, Ivan Fedorovych, Vilnius printing centre, historiography, owner attribution.