Пресознавчий потенціал праці Івана Світа «Українсько-японські взаємини. 1903–1945» (Нью-Йорк, 1972).

Тези доповіді

Дроздовська Олеся Романівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-6687-4518,
кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця,
старша наукова співробітниця,
Науково-дослідний інституту пресознавства,
Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника,
Львів, Україна
e-mail: olesyadroz@gmail.com

Пресознавчий потенціал книги Івана Світа «Українсько-японські взаємини 1903–1945» (Нью-Йорк, 1972)

Здійснено аналіз книги І. Світа «Українсько-японські взаємини 1903–1945» як важливого джерела до історії українських пресових видань, що виходили у Харбіні, Ціндао й Шанхаї в другій половині 1920-х – першій половині 1940-х років. Зазначено, що наведені у ній відомості допомагають з’ясувати умови функціонування українських газет, журналів і тематичних сторінок. Праця містить бібліографічні, біографічні відомості, а також інформацію про діяльність редакцій, організацію видань і цензурні обмеження, сукупність яких дає змогу з’ясувати окремі аспекти історії української преси в Китаї.
Ключові слова: історія української преси, Харбін, Шанхай, Іван Світ, спогади, пресознавчий потенціал.

1972 р. у видавничій серії «Мемуаристика» Українського історичного товариства в США вийшла праця «Українсько-японські взаємини 1903–1945». Її автор – Іван Світ – один із «найвидатніших знавців українського життя в Азії» у першій половині ХХ ст. Передмову до книги написав відомий український історик і бібліограф Любомир Роман Винар. Характеризуючи цей «історичний огляд і спостереження» , він наголосив, що видання «заповнює поважну прогалину» в українській історичній літературі та мемуаристиці (с. IX ). Л. Р. Винар підкреслював, що кожний дослідник історії української еміграції знайде у книзі І. Світа, написаній на «безпосередніх спостереженнях автора, його записках, щоденнику, листуванні, різномовній пресі і відповідній історичній літературі», «багато нового матеріялу, що насвітлює життя й діяльність українців на Зеленому Клину, в Манджурії, Китаю і взагалі на Далекому Сході» (с. IX).
Іван Світ був громадським діячем, журналістом, співзасновником, редактором і видавцем українських та інших часописів, які виходили на Зеленому Клині та в Китаї. Однак в аналізованій праці немає окремого розділу, присвяченого історії української преси. Відомості про українські часописи та людей, причетних до їх заснування, видавання й поширення, І. Світ подавав у контексті суспільно-політичного життя української громади, демонструючи, зокрема, роль преси у згуртуванні українців та утвердженні їхньої присутності в цих регіонах. Такий підхід дає змогу зрозуміти, чому і за яких обставин у Харбіні, Ціндао й Шанхаї започатковувалися та припиняли виходити українські часописи і який вплив на це мала присутність у місцевих органах влади російських шовіністів; чому українці запроваджували на сторінках інших (неукраїнських) пресових видань українські тематичні сторінки; чому ці сторінки виходили російською мовою, а окремі часописи – українською та російською мовами; чи були цензурні обмеження і як вони впливали на функціонування преси.
Окрім того, систематизація наведених у книзі матеріалів дає підстави виокремити кілька груп однотипних відомостей, важливих для дослідження історії таких часописів, як: «Далекий Схід», «Маньджурський Вістник», «Українське Життя», «Українські Листи з Далекого Сходу», «Український Голос на Далекому Сході», «Шанхайська Громад», «The Call of the Ukraine». До першої відносимо бібліографічні відомості, такі як: назва видання, місце його виходу, дата виходу першого та останнього чисел, загальна кількість чисел, які побачили світ, іноді – відомості про тираж (особливо цінні через те, що вони не подавалися у вихідних даних часописів). Наприклад, тираж газети «Ґун-Бао» у якій функціонувала тематична сторінка «Украинская Жизнь» становив 11–12 тисяч примірників, а наклад першого числа найтривалішого українського пресового проєкту в Китаї газети «Маньджурський Вістник» – 1500 примірників. І. Світ також зазначає, що побачило світ одне число журналу «Далекосхідний Націоналіст», по два числа – часописів «Далекий Схід» і «Вісник Української Національної Кольонії», чотири – видання «На Далекому Сході», шість – підпільного журналу «Сурма», 72 числа – згаданої тематичної сторінки і 199 чисел – «Маньджурського Вістника».
Другу групу формують біографічні відомості про офіційних і фактичних редакторів, видавців часописів, їхніх авторів і меценатів, окремі факти їхньої діяльності, а також відомості про псевдоніми і криптоніми, під якими вони публікувалися. Наприклад: І. М. Паславський походив із Перемишля і друкувався в українській пресі Харбіна під псевдонімом Лев Галицький; Й. Сніжний виступав у пресі й на сцені під псевдонімом Г. Северенюк, І. Шлендик підписував дописи з Харбіна на сторінках паризького «Тризуба» псевдонімом Т. Олійник; М. Мілько для підпису своїх матеріалів у харбінській і шанхайській українській пресі використовував криптонім М. М.; О. Дроб’язко друкував у тянцзіньській газеті «Возрождение Азии» полемічні статті й матеріалами на теми українського життя; Д. Геродот, О. Залізняк, П. Кожевників, В. Несторович, Г. Скегар були «дописувачами-креспондентами» за кордоном (с. 220) «Маньджурського Вістника»; восени 1941 р. згоду на співробітництво з часописом «Українець на Далекому Сході» дали Д. Барченко і С. Левинський (с. 304).
До третьої відносимо відомості про організацію видань, діяльність редакцій та їхні інформаційні зв’язки, взаємодію з видавництвами, іншими виданнями, авторами й читачами, а також про цензурні обмеження та вплив особистих зв’язків на отримання дозволів і налагодження видавничого процесу. Наприклад: В. Павловський домовився з власником американської друкарні «The Harbin Daily News», у якій працював, стати офіційним видавцем часопису «Далекий Схід», завдяки чому видання змогло вийти у світ; попередній досвід співпраці редактора газети «Ґун-Бао» В. Іванова та І. Світа сприяв тому, що на сторінках «Ґун-Бао» від січня 1929 р. до серпня 1930 р. виходила тематична сторінка «Украинская Жизнь»; редакція «Маньджурського Вістника» отримувала понад 120 українських часописів «головно з західних областий України» (с. 154), готувала матеріали для українських передач на Харбінській радоіостанції й до японськомовного бюлетеня (с. 254). Конфлікти й непорозуміння між особами, причетними до функціонування газети «Маньджурський Вістник», призвели до її закриття японською владою; але «завдяки активності В. Мигуліна та приїздові до Ціндао М. Мілька» тут почав виходити часопис «На Далекому Сході» (с. 242); М. Мілько та С. Василів «ходили на поліцію удвох» за дозволом на видавання шанхайської газети «The Call of the Ukraine» (с. 299).
Окрему групу становлять відомості про сприйняття та суспільну роль видань, зафіксовані І. Світом у книзі «Українсько-японські взаємини 1903–1945». Це, зокрема, реакція українських громад Харбіна, Ціндао і Шанхая на українські часописи, відгуки про них в інших газетах і журналах, зокрема тих, що виходили в Європі й США, а також оцінки І. Світа щодо впливу української преси на активізацію українського громадського життя. Наприклад, за його спостереженням, тематична сторінка «Украинская Жизнь» «дала можливість виявити багатьох українців, які відійшли були від українського життя і українських організацій», вона допомогла «підготувати ґрунт для активізації українського життя у 1930-их роках» (с. 82).
Таким чином, незважаючи на певну суб’єктивність притаманну мемуарній літературі (автор праці неодноразово зазначав, що усвідомлює це), праця І. Світа досі залишається важливим джерелом для дослідження історії української преси у Харбіні, Ціндао і Шанхаї упродовж другої половини 1920-х – першої половині 1940-х рр. Цінність цього джерела зумовлена насамперед тим, що його автор був не лише свідком, а й безпосереднім учасником українського громадського життя і пресотворчого процесу на Зеленому Клині, Маньчжурії та Китаї. Наведені у книзі відомості дають змогу реконструювати окремі аспекти функціонування цих видань, які не завжди знаходять відображення ні в самих часописах, ні в інших літературних та довідкових джерелах.

Drozdovska Olesia,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-6687-4518
PhD (Philologi), Senior Research Fellow,
Senior Researcher Fellow,
Research Institute for Press Studies,
Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv,
Lviv, Ukraine
e-mail: olesyadroz@gmail.com

The Potential of Ivan Svit’s "Ukrainan–Japanese Relations 1903–1945" (New York, 1972) for Research into the History of the Ukrainian Press

The book "Ukrainan–Japanese Relations 1903–1945" by Ivan Svit is analysed as an important source for the history of Ukrainian periodicals published in Harbin, Qingdao and Shanghai from the second half of the 1920s to the first half of the 1940s. It is noted that the information provided in the book helps to elucidate the conditions under which Ukrainian newspapers, journals, and thematic pages operated. The work contains bibliographical and biographical information, as well as material on editorial activities, the organisation of publications, and censorship restrictions. Taken together, these materials make it possible to examine particular aspects of the history of the Ukrainian press in China.
Keywords: history of the Ukrainian press, Harbin, Shanghai, Ivan Svit, memoirs, potential for press research.