Українське пресознавство на сучасному етапі: традиційні та нові напрями досліджень

Тези доповіді

Кулеша Надія Михайлівна
ORCID https://orcid.org/0000-0001-9761-2713,
кандидатка філологічних наук, старша наукова співробітниця,
завідувачка відділу,
Науково-дослідний інститут пресознавства,
Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника,
Львів, Україна
e-mail: nkleopolis@gmail.com

Українське пресознавство на сучасному етапі: традиційні та нові напрями досліджень

Окреслено основні тенденції розвитку сучасного українського пресознавства, показано поєднання традиційних напрямів із новими дослідницькими підходами, простежено розширення проблемного поля галузі та визначено перспективні вектори пресознавчих досліджень. Зазначено, що міждисциплінарні і транснаціональні підходи та цифрові технології створюють нові можливості для комплексного осмислення історії української преси та її місця в суспільних, культурних та інформаційно-комунікаційних процесах.
Ключові слова: пресознавство, історія преси, пресознавчі дослідження, інформаційне середовище, цифровізація, міждисциплінарність.

Українське пресознавство має тривалу історію становлення та розвитку. За понад століття сформувалися його власні традиції, коло наукових проблем, джерельна база й методичний інструментарій. Водночас останні десятиліття засвідчили розширення проблематики досліджень, появу нових підходів та активне залучення інформаційних технологій до вивчення періодичної преси. Сучасний розвиток гуманітарних наук, цифровізація документальної спадщини, відкриття нових джерел та міждисциплінарний характер досліджень зумовлюють необхідність осмислення тих змін, які відбуваються в українському пресознавстві.
Мета доповіді – окреслити основні тенденції розвитку сучасного українського пресознавства, показати, як традиційні напрями досліджень поєднуються з новими науковими підходами.
1. Традиційні напрями пресознавчих досліджень. Традиційне ядро українського пресознавства становлять дослідження історії періодичних видань, їхнього змісту, видавничих і редакційних засад, авторського складу, а також діяльності редакторів, журналістів, публіцистів та інших учасників пресового процесу. Цей напрям представлений значним масивом праць – від узагальнювальних історико-бібліографічних досліджень до студій, присвячених окремим виданням, періодам, середовищам та персоналіям.
Важливими залишаються бібліографічне опрацювання періодики, встановлення повноти її збереження, атрибуція текстів, розкриття псевдонімів і криптонімів, які забезпечують джерельну основу для ширших узагальнень та нових інтерпретацій історії української преси. Серед фундаментальних бібліографічних праць варто назвати видання «Газети України 1917–1920 років у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського» (2014); друковані каталоги українських періодичних видань ХДНБ ім. В. Г. Короленка (2000–2002); багатотомне історико-бібліографічне видання «Українська преса в Україні та світі XIX–XX ст.» (2007 – продовж.).
2. Розширення дослідницьких підходів сучасного пресознавства. Однією з помітних тенденцій сучасного пресознавства є розширення масштабу дослідження: від історії окремого періодичного видання – до вивчення преси як складової певного інформаційного середовища. Часопис у такому разі розглядається в системі зв’язків з іншими виданнями, редакціями, авторами, видавничими осередками та читацькими аудиторіями. Це дає змогу простежувати циркуляцію інформації та ідей, взаємодію і конкуренцію видань, формування локальних і регіональних інформаційних просторів.
Підґрунтя для такого підходу створили комплексні дослідження преси окремих міст і регіонів, які дали можливість вийти за межі історії одного видання, простежити типологічну, тематичну, політичну та професійну диференціацію періодики, визначити її місце в суспільному і культурному житті певного середовища. До таких праць належать дослідження преси Києва, Львова, Буковини та інших регіонів України, зокрема праця А. Волобуєвої та Н. Сидоренко «Формування преси Києва (1835–1918)» (2011), тритомне видання «Українські часописи Львова 1848–1939 рр.» (2001–2003), праці М. Романюка і М. Тимошика, присвячені Буковині. Такі регіональні студії стали важливим етапом розвитку українського пресознавства, дозволивши перейти від характеристики окремих видань до цілісного бачення пресового життя певного міста чи регіону. Наступним кроком є дослідження не лише сукупності видань, а й характеру зв’язків між ними.
Перспективним у цьому контексті є вивчення багатомовних і полікультурних інформаційних середовищ. Преса окремого міста чи регіону могла функціонувати кількома мовами й представляти різні національні, політичні і культурні спільноти. Аналіз інформаційних запозичень, полемік, реакцій на спільні події дає можливість повніше реконструювати інформаційний простір певної епохи. Отже, сучасне пресознавство переходить від дослідження окремих видань до осмислення преси як складової інформаційно-комунікаційних систем.
3. Нові та перспективні напрями пресознавчих досліджень. Поряд із традиційним вивченням історії преси дедалі виразніше окреслюється ще один напрям досліджень – осмислення історії пресознавства, його становлення, розвитку та сучасного стану. Накопичений масив наукових праць дає підстави розглядати українське пресознавство не лише як сферу дослідження преси, а й як самостійний об’єкт історико-наукового аналізу.
Важливим завданням цього напряму є реконструкція основних етапів становлення українського пресознавства, простеження змін дослідницької проблематики та методологічних засад, з’ясування ролі окремих учених, наукових установ у формуванні галузі. Історіографічний аналіз дає змогу систематизувати науковий доробок, виявити недостатньо опрацьовані проблеми, прогалини та диспропорції, простежити появу нових тем і підходів.
Перспективним є також дослідження наукових шкіл і осередків українського пресознавства, формування дослідницьких традицій, наступності тематики й методів, взаємодії між ученими та реалізації колективних проєктів. Таким чином, поряд з історією преси об’єктом дослідження стає історія її наукового пізнання.
4. Цифровізація пресознавчих досліджень. Важливим чинником трансформації пресознавства є цифровізація джерельної бази та дослідницького інструментарію. Створення цифрових колекцій періодики, електронних каталогів і баз даних істотно розширює можливості пошуку, систематизації та опрацювання джерел. Технології розпізнавання тексту дають змогу переходити від послідовного перегляду окремих номерів до пошуку інформації у значних масивах періодичних видань.
Цифрове середовище створює можливості й для нових способів аналізу джерел. Опрацювання великих масивів даних дозволяє простежувати частотність і динаміку певної тематики, виявляти зв’язки між авторами, виданнями і редакціями, досліджувати географію поширення періодики та циркуляцію текстів і повідомлень. Водночас цифрові інструменти не замінюють традиційної джерелознавчої роботи: отримані результати потребують верифікації, історичного контексту та фахової інтерпретації.
5. Міждисциплінарний і транснаціональний виміри. Пресознавство за своєю природою має міждисциплінарний характер і взаємодіє із суміжними гуманітарними та суспільними дисциплінами – історією, філологією, політологією, культурологією, соціологією. Воно залучає їхні теоретичні підходи й методи, а преса водночас є важливою джерельною базою для вивчення суспільно-політичних, мовних, культурних і комунікаційних процесів.
Ще одним важливим виміром сучасних пресознавчих досліджень є транснаціональний. Українська преса XIX–XX ст. функціонувала в різних державах, мовних і культурних середовищах, тому її історія не може бути повною мірою осмислена лише в межах національного інформаційного простору. Сучасна дослідницька оптика дає змогу вивчати не тільки українську пресу за кордоном, а взаємодію українського пресового середовища з іншими інформаційними просторами. Перспективними є дослідження зв’язків із пресою української діаспори, транскордонного руху інформації, контактів українських видань з іншомовними медіасередовищами, запозичення видавничих та журналістських практик, перекладів і передруків, а також рецепції української проблематики в іншомовній пресі. Такий підхід дає мождивість розглядати українську пресу як складову ширших європейських і світових комунікаційних процесів.
Отже, сучасне українське пресознавство, зберігаючи традиційне дослідницьке ядро, розширює предметне поле та дослідницькі підходи: від вивчення окремих видань – до реконструкції інформаційних середовищ і комунікаційних зв’язків, від історії преси – до осмислення історії самого пресознавства; від опрацювання окремих джерел – до аналізу значних цифрових масивів. Міждисциплінарні і транснаціональні підходи та цифрові технології створюють нові можливості для комплексного осмислення історії української преси та її місця в суспільних, культурних та інформаційно-комунікаційних процесах.

Nadiia Kulesha
ORCID https://orcid.org/0000-0001-9761-2713,
CSc in Philology, Senior Research Fellow,
Head of the Scientific Department,
Research Institute for Press Studies,
Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv,
Lviv, Ukraine
e-mail: nkleopolis@gmail.com

Ukrainian Press Studies at the Present Stage: Traditional and New Research Directions

The main trends in the development of contemporary Ukrainian press studies are outlined. The combination of traditional research directions with new approaches is examined, the expansion of the field’s research scope is traced, and promising directions for further research in press studies are identified.
Keywords: press studies, history of the press, press research, information environment, digitalization, interdisciplinarity.