Громадсько-політична та культурна діяльність Ксенофонта Гамалії у контексті українофільства кінця XIX століття

Тези доповіді

Сафронова Олена Вадимівна,
завідувачка відділу рідкісних і цінних видань,
Вінницька обласна наукова бібліотека ім. В. Отамановського,
Вінниця, Україна
е-mail: sova13121972@gmail.com

Громадсько-політична і культурна діяльність Ксенофонта Гамалії
в контексті українофільства кінця XIX століття

У публікації розглянуто біографію і громадсько-політичну діяльність Гамалії Ксенофонта Михайловича, члена київської Старої громади, редактора «Киевской старины». Акцент здійснено на його внесок в друкування та розповсюдження творів Тараса Шевченка.
Ключові слова: київська Стара громада, Тарас Шевченко, Кобзар, Тарасова могила, Ксенофонт Гамалія.

Постать Ксенофонта Михайловича Гамалії (1854–1918) – лікаря, громадського діяча, члена київської Старої громади й палкого шанувальника Тараса Шевченка належить до тієї когорти українських інтелектуалів, чий внесок у розвиток українофільського руху досі залишається в тіні більш відомих сучасників.
Ксенофонт Михайлович походить із відомого українського старовинного козацько-старшинського роду, оспіваного Т. Г. Шевченком у поемі «Гамалія». Народився він на хуторі Вікторія Пирятинського повіту Полтавської губернії (нині село Вікторія Пирятинської територіальної громади Лубенського району Полтавської області). У 1877 р. закінчив Немирівську гімназію на Поділлі, 1882 р. – медичний факультет Київського університету.
Батько, Михайло Олексійович Гамалія, був чиновником, губернським секретарем Пирятинського повіту. Дідусь по батьківській лінії, Олексій Якович Гамалія, – морський офіцер (поручник), рідний брат відомого Платона Яковича Гамалії (1760–1817) – морського офіцера, педагога, перекладача, ученого, члена Державного адміралтейського департаменту, почесного члена Петербурзької академії наук (1801) і Вільного економічного товариства (1808); автора першого російського підручника з кораблеводіння (у фонді відділу рідкісних і цінних видань ВОУНБ ім. В. Отамановського (далі – РіЦ) зберігаються його сім книг щодо морської справи).
Але все ж таки на інтереси Ксенофонта Михайловича та формування його як палкого шанувальника Тараса Григоровича Шевченка вплинула родина матері Тетяни Михайлівни. Вона походила з дворянського роду й була дочкою Михайла Івановича Данчича, прилуцького поміщика, титулярного радника, краєзнавця, збирача старожитностей. Рукописну книгу «История Петра Великого. Рукопись времен Екатерины І» він подарував Миколі Маркевичу (1804–1860) для роботи над 5-томною працею «Истории Малороссии» (новий власник на книзі написав: «Подарок Михайлы Ивановича Данчича»). Михайло Іванович був хрещеним Павла Івановича Чубинського (1839–1884), якого охрестив 8 квітня 1839 р.
У червні 1845 р. до Прилук за завданням Київської археологічної комісії замальовувати історичні й архітектурні пам’ятки приїхав Тарас Григорович Шевченко. Тут він познайомився та заприятелював із Михайлом Івановичем Данчичем. Деякі дослідники вважають, що Шевченко завжди зупинявся в будинку Данчичів, коли навідував Прилуки. Портрет Михайла Івановича в образі косаря з підписом «Данчич» є першим серед малюнків Шевченкового альбому 1845 р. Можливо, Ксенофонт Гамалія ще в дитинстві міг бачити Тараса Шевченка в садибі свого дідуся, коли художник у 1859 р. знов відвідав Прилуки і, звісно, міг завітати до свого старого приятеля Данчича.
Ось у такому колі зростав і виховувався Ксенофонт Михайлович Гамалія. І все ж таки він обрав фах лікаря. Після закінчення університету Гамалія працював ординатором терапевтичної клініки знаменитого професора Мерінга. У 1885 р. обійняв посаду київського санітарного лікаря. Через вісім років активної роботи очолив міську санітарну виконавчу комісію. «Київська міська санітарна організація, без перебільшення можна сказати, була створена Гамалією», – писав у некролозі на його смерть професор В. Фавр.
Як член київської Старої громади, брав участь у заснуванні часопису «Киевская старина». В умовах цензури він, як благонадійна особа в очах міської і губернської адміністрацій, у 1889 р. дістав права на видання журналу «Киевская старина». 1890 р. був затверджений як видавець, хоча редакторські обов’язки виконував Євген Олександрович Кивлицький (1861–1921). У 1893 р. за клопотанням Ксенофонта Михайловича редактором часопису став Володимир Павлович Науменко (1852–1919), якому Гамалія в 1902 р. передав і права на видання журналу. Саме на ім’я Ксенофонта Михайловича, поміщика середнього достатку, голови Київської міської санітарної комісії, київська Стара громада придбала землю на Чернечій горі біля Канева. У листі до Василя Степановича Гнилосирова (1836–1900), українського педагога, письменника, наглядача могили Т. Г. Шевченка, Гамалія продемонстрував свою велику повагу до поета готовністю жертвувати значні кошти для догляду за його могилою: «Не маючи можливості особисто спостерігати за придбаною мною нещодавно біля Канева земельною ділянкою, де поховані рештки поета Т. Г. Шевченка, я найпокірніше прошу Вас, не відмовити взяти на себе працю – найняти сторожа до могили і наглядати за її належним утриманням, чим дуже мене зобов’яжете. Гроші для виплати платні сторожу, а також для необхідних витрат на її утримання будуть мною надіслані Вам своєчасно». Значним був внесок Ксенофонта Михайловича в друкування та розповсюдження творів Тараса Шевченка. У 1888 р. Гамалія отримав право на видання творів Шевченка від Єлисея Трегубова (1848–1920), який певний час офіційно володів правами на видання творів Тараса Шевченка.
Історію друкування творів Шевченка Ксенофонтом Михайловичем можна відслідкувати за його листом до міністра внутрішніх справ 1897 р.: «Відтоді як я набув право на видання всіх творів померлого в 1861 році малоросійського поета Тараса Шевченка, я, з дозволу цензури, тричі видав збірку його віршів ‟Кобзар” у тому самому вигляді, в якому цю збірку було дозволено до друку в 1883 р. Останнє моє видання вийшло друком у 1894 р. у двох видах, що додаються до цього: дешеве – по 35 к. і дорожче – по 1 крб. 50 к. за примірник. Оскільки обидва ці видання розійшлися, то в жовтні місяці 1895 р. я подав до Сенату та Петербурзького цензурного комітету прохання дозволити мені нове видання ‟Кобзаря” без жодних змін порівняно із згаданим виданням 1894 р. У травні місяці 1896 р. я отримав від названого Комітету дозвіл друкувати ‟Кобзар”, але з такими значними вилученнями, за яких друкування цієї збірки було б безцільним і навіть неможливим».
У 1896 р. вийшов друком «Иллюстрированный Кобзарь» Тараса Шевченка паралельно українською і російською мовами з ілюстраціями художника Михайла Микешина (1835–1896) (у наш час – унікальне й рідкісне видання, визначна пам’ятка книжкового мистецтва кінця XIX ст.). У третьому випуску видавець П. І. Бабкин опублікував офіційну заяву про припинення публікації книг у зв’язку зі смертю художника і зазначив, що Ксенофонт Михайлович Гамалія, власник прав на друкування творів Тараса Шевченка, виявив бажання продовжити друк «Иллюстрированного Кобзаря». Але з невідомих нам обставин продовження серії так і не побачило світ.
Ксенофонт Михайлович був одним з небагатьох авторів, кому вдалося друкуватися українською мовою у «мертве», після Емського указу (1876) для української книги, десятиріччя. За матеріалами своїх подорожей, у 1883–1884 рр., він оприлюднив через київську друкарню Г. Т. Корчака-Новицького серію брошур «Земля и люде в России»: «Пивничный ледовий океан», «Мезенська тундра», «Лисова полоса России», «Сторона велыких озер», «Билоруссия и Литва», «Кавказ». Це було унікальне явище – друк науково-популярних книжок українською мовою. Нині вони є бібліографічною рідкістю. У фонді відділу РіЦ зберігаються чотири брошури авторства Ксенофонта Михайловича.
У 1905 р., за невідомих причин, Гамалія переїхав до Харкова, де був призначений на посаду міського санітарного лікаря. «Моральна чистота його особистості, його стійкі та сміливо висловлювані гуманні й громадські переконання дали підстави називати його громадянською совістю Харківського медичного товариства», – акцентував В. Фавр.
У професійному середовищі Ксенофонт Михайлович також здобув популярність як автор, активно виступаючи на сторінках періодичних видань «Врачебно-санитарная хроника Киевской губернии» і «Вопросы оздоровления г. Харькова и обзоры деятельности городской врачебно-санитарной организации», де висвітлював роботу санітарних організацій, підсумки обстеження шкіл, аналізував результати лікування інфекційних хвороб, допомогу біженцям. Друкувався також у «Харьковском медицинском журнале», зокрема, умістив там матеріали «Харьковские городские приходские училища в санитарном отношении», «Цифровые итоги эпидемии брюшного тифа 1909 г. в Харькове и ее причины».
Підсумовуючи, зазначимо, що біографія Ксенофонта Михайловича Гамалії, як одного зі зберігачів української культури в умовах імперських заборон, фундаторів сучасної української нації, потребує подальшого комплексного вивчення.

Safronova Olena,
Head of the Rare and Valuable Editions,
Vinnytsia Regional Univsersal Scientific
Library named after Valentyn Oramanovskyi,
Vinnytsia, Ukraine
e-mail: sova13121972@gmail.com

The socio-political and cultural activities of Ksenofont Hamaliia
in the context of late 19th century ukrainophilism

The article examines the biography and socio-political activities of Ksenofont Mykhailovych Hamaliia, a member of the Kyiv Old Hromada (Stara Hromada) and editor of ‟Kievskaya Starina”, as well as his contribution to the printing and distribution of Taras Shevchenko's works.
Keywords: Kyiv Old Hromada, Taras Shevchenko, Kobzar, Taras's Grave, Ksenofont Hamaliia.