Сергій Сологуб – забута постать української хорової справи

Тези доповіді

Карась Ганна Василівна,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-1440-7461,
докторка мистецтвознавства, професорка,
професорка кафедри методики музичного виховання та диригування,
Навчально-науковий інститут мистецтв,
Карпатський національний університет імені Василя Стефаника,
Івано-Франківськ, Україна
е-mail: hanna.karas@cnu.edu.ua

Сергій Сологуб – забута постать української хорової справи

Розглянуто діяльність Сергія Сологуба – забутої постаті української хорової справи у міжвоєнній Польщі. Доведено, що вона була важливою складовою ку-льтурної політики Симона Петлюри. Висвітлено концертну діяльність Україн-ського національного хору імені Миколи Лисенка у Варшаві під керівництвом С. Сологуба.
Ключові слова: Український національний хор імені М. Лисенка, міжвоєнна еміграція, Польща, диригент Сергій Сологуб.

Культурна політика незалежної Української Народної Республіки (УНР) під проводом голови Директорії, Головного Отамана військ і флоту УНР Симо-на Петлюри (1879–1926), сторіччя вбивства котрого відзначаємо цього року, полягала у відстоюванні національних інтересів засобами мистецтва. Особлива роль відводилася хоровій культурі – як мистецтву, котре найближче торкається сердець слухачів. З цією метою на початку 1919 р. було створено Українську Республіканську Капелу під проводом видатного диригента Олександра Коши-ця (1875–1944), котра з успіхом концертувала країнами Європи впродовж 1919–1922 рр., а реорганізувавшись під назвою «Український національний хор», у 1922 р. виїхала до США, де виступала у країнах Північної і Південної Америки до 1924 р. Серед воїнів УНР були митці (музиканти, танцюристи), які після по-разки визвольних змагань знайшли осідок у різних країнах, зокрема Польщі, і реалізували себе як творчі особистості.
Серед них – Сергій Сологуб (19 вересня 1892, с. Кіцькани Бендерського повіту Бессарабської губернії – 1940-ві роки, похований у Варшаві на правосла-вному кладовищі Воля) – український військовий діяч, офіцер Генерального штабу Армії УНР, музикант, хоровий диригент та композитор.
На жаль, відомостей про нього немає в українських довідниках, тож осно-вним джерелом для реконструкції життєпису було обрано журнал «Тризуб», який видавався в Парижі (1925–1940) з ініціативи С. Петлюри.
Сергій Сологуб закінчив Кишинівське комерційне училище, Одеське вій-ськове училище (1915), вийшов прапорщиком до 297-го піхотного Ковельсько-го полку. З жовтня 1917 р. – командир 2-го батальйону 297-го піхотного Ко-вельського полку. Брав участь в його українізації. Під час Української револю-ції служив в Армії УНР. У 1918 р. був командиром бригади Корпусу охорони кордону Української Держави, згодом – командиром саперів Запорізького пол-ку ім. Івана Богуна. У 1920 р. служив офіцером у складі легендарної 3-ї Залізної стрілецької дивізії, у 1921-му – в Генеральному Штабі Армії УНР (підполков-ник).
Наприкінці 1922 р. разом з іншими українськими вояками С. Сологуб був інтернований до Польщі та ув’язнений у таборі м. Пйотркув-Трибунальський. Саме там він проявив свій музичний талант – став організатором і диригентом старшинського хору штабу української армії, який успішно виступав із концер-тами у Лодзі, Ченстохові та інших польських містах. Після розпуску таборів ін-тернованих вояків митець переїхав до Варшави, де продовжив культурну діяль-ність: заснував у листопаді 1930 р. та керував упродовж принаймні десяти років відомим Українським національним хором імені М. Лисенка.
Кількісно хор налічував до 70 хористів. Спочатку він мав чоловічий, зго-дом – мішаний склад. Діяльність хору розгорталася за активної підтримки та фінансування з боку Українського Центрального Комітету (УЦК) у Польщі – головної легальної громадсько-допомогової інституції українських емігрантів у Варшаві. Основна мета колективу – не лише збереження національної ідентич-ності серед емігрантів, а й культурна дипломатія – знайомство польського сус-пільства та європейських гостей із високим рівнем українського мистецтва.
Здійснений нами контент-аналіз 485 номерів журналу «Тризуб» за десять років (1930–1940) допоміг встановити, що хор імені М. Лисенка був невідділь-ною частиною всіх знакових українських подій у Варшаві. Вони супроводжува-ли патріотичні академії (на відзначення Дня незалежності 22 січня, відродження Української Армії, 950-ліття Хрещення Руси-України, вшанування пам’яті С. Петлюри, Ю. Пілсудьського), урочистості до роковин Тараса Шевченка, Іва-на Франка, Миколи Лисенка, виступали в Українському клубі, на вечорницях та на благодійних вечорах, збираючи кошти для допомоги незахищеним землякам та митцям в еміграції. Хор концертував не тільки в українських інституціях Ва-ршави, а й в інших містах Польщі, а також мав честь презентувати українське хорове мистецтво у варшавській опері, філармонії, консерваторії, що свідчить про його високий виконавський рівень.
Рецензенти відзначали С. Сологуба як надзвичайно здібного керівника, котрий глибоко розумів красу української пісні, способи її інтерпретації.
Репертуар колективу формувався з таких основних пластів: твори україн-ських композиторів-класиків – С. Гулака-Артемовського, П. Ніщинського, М. Лисенка, К. Стеценка, М. Леонтовича, Я. Яциневича, Г. Давидовського, Я. Ярославенка, О. Кошиця; релігійна та сакральна музика – хор часто брав уч-асть у богослужіннях у православних храмах Варшави, виконуючи літургійні твори Д. Бортнянського («Тебе, Бога, хвалимо»), М. Березовського, А. Веделя, М. Лисенка («Камо пойду…»); стрілецький та повстанський мелос – як коли-шній офіцер Генштабу Армії УНР С. Сологуб не міг оминути мілітарну роман-тику: хор виконував марші, патріотичні та стрілецькі пісні (твори М. Гайворонського, Р. Купчинського, «Ой у лузі червона калина» С. Чарнецького – Г. Труха), які нагадували емігрантам про незавершену бороть-бу за незалежність; слов’янська класика – для виступів на Польському радіо та перед міжнародною дипломатичною спільнотою до репертуару додавалися хо-рові номери польських, чеських та інших європейських авторів, що демонстру-вало високу академічну культуру хористів. Як правило, на всіх концертах вико-нувався державний гімн «Ще не вмерла Україна» М. Вербицького, духовний гімн М. Лисенка «Боже великий, єдиний».
У 1938 р. С. Сологуб ініціював створення збірника «Петлюрівська емігра-ція в піснях», надрукувавши шість власних хорових творів для чоловічого три-голосого хору a cappella на слова О. Олеся, І. Зубенка, Т. Шевченка, котрі про-понувалися до виконання на Петлюрівських вшануваннях. Вони мають гомо-фонно-гармонічну фактуру і легкі для опанування, що було важливо в умовах еміграції.
Хор С. Сологуба був одним із небагатьох емігрантських колективів, який регулярно запрошували для живих виступів у студії Варшавського радіо («Polskie Radio»). Ці трансляції слухала вся Польща, а також західна частина України (Галичина та Волинь), що перебувала у складі Польської держави. Це був потужний інструмент культурної дипломатії.
Отож, Український національний хор імені М. Лисенка під орудою Сергія Сологуба став помітним явищем у культурній столиці Другої Речі Посполитої – Варшаві. Він успішно пропагував українську національну справу, допомагав українцям зберігати національну ідентичність, формував у поляків повагу до української музичної культури.

Ganna Karas,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-1440-7461,
Dr. Sci. (Arts Studies), Professor,
Professor,
Department of Music Education and Conducting Methods,
Educational and Scientific Institute of Arts,
Vasyl Stefanyk Carpathian National University,
Ivano-Frankivs, Ukraine
е-mail: hanna.karas@cnu.edu.ua

Serhiy Solohub – a forgotten figure in the Ukrainian choral world

The article examines the work of Serhiy Solohub, a forgotten figure in the Ukrainian choral movement in interwar Poland. It demonstrates that his activities were a significant component of Symon Petliura’s cultural policy. The study also highlights the concert performances of the Mykola Lysenko Ukrainian National Choir in Warsaw under Solohub’s direction.
Keywords: M. Lysenko Ukrainian National Choir, interwar emigration, Poland, conductor Serhiy Solohub.