Творча спадщина Бориса Новосадського

Тези доповіді

Бобришева Ірина Федорівна,
ORCID https://orcid.org/ 0009-0008-6215-6963,
молодша наукова співробітниця,
відділ музичних фондів,
Інститут книгознавства,
Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського,
Київ, Україна
e-mail: irbobr@gmail.com

Музично-критична спадщина Бориса Новосадського

Розглянуто музично-критичну діяльність Бориса Новосадського (1880–1932) на основі близько 70 його публікацій у газеті «Харківський пролетар» за 1929–1931 рр. Окреслено основні напрями та критерії його музичної критики. Пока-зано значення публікацій Новосадського як джерела для дослідження музичного життя Харкова кінця 1920-х – початку 1930-х років.
Ключові слова: Борис Новосадський, музична критика, музичне життя Харкова, концертне виконавство, «Харківський пролетар».

Біографія і творча спадщина українського композитора, музичного кри-тика, педагога, громадсько-культурного діяча Бориса Івановича Новосадського досі недостатньо досліджені. Він народився 14 липня 1880 р. в містечку Ме-джибіж (нині селище Хмельницького р-ну Хмельницької обл.) у родині пошто-вого службовця, помер 16 березня 1932 р. в Харкові. За відомостями, наведени-ми в енциклопедичних виданнях, у 1904 р. Б. Новосадський закінчив Санкт-Петербурзький університет. Однак у доступних на сьогодні джерелах не вдалося виявити документального підтвердження його навчання, а також встановити факультет, на якому він міг навчатися. Педагогічною діяльністю Новосадський займався професійно, тоді як музичну освіту, за наявними біографічними дани-ми, здобув самотужки. Певний час він мешкав у Бердичеві, а в 1926 р. переїхав до Харкова, де працював як композитор і музичний критик та брав активну уч-асть у музично-громадському житті міста. Новосадський входив до правління Музичного товариства імені М. Леонтовича. Дослідниця Вероніка Левко у праці «Концерт як мистецьке явище в культурному просторі України другої половини ХІХ – початку ХХІ століття» (Київ, 2021, с. 71) зазначає, що «дуже часто на чолі таких колективів ставали знані на той час у мистецьких колах люди: М. Вериківський, В. Верховинець, А. Воліківський, Т. Ганицький, Б. Новосадський, К. Стеценко. Свою роботу вони виконували на високому про-фесійному рівні».
Музичне життя Харкова 1920-х років було надзвичайно активним і харак-теризувалося співіснуванням різних, нерідко протилежних, мистецьких концеп-цій. Новосадський співпрацював із Музичним товариством імені М. Леонтовича, Всеукраїнським товариством революційних музикантів (ВУТОРМ), Асоціацією революційних композиторів України (АРКУ), входив до Асоціації пролетарських музикантів України (АПМУ), водночас підтримую-чи дружні стосунки з представниками Асоціації сучасної музики, зокрема Бори-сом Лятошинським. Відмінності між цими організаціями полягали насамперед у різному ставленні до музичної спадщини, народної творчості та шляхів розви-тку сучасної музичної культури.
Композиторська спадщина Б. Новосадського налічує близько 30 творів – романсів, хорів, п’єс для фортепіано, скрипки, струнного квартету та духового оркестру. Однак предметом цього дослідження є його музично-критична спад-щина – найменш відома і мало вивчена складова творчого доробку. Особливу увагу приділено статтям, опублікованим у газеті «Харківський пролетар», де Новосадський у 1929–1931 рр. працював співробітником редакції. За цей час він надруковав близько 70 публікацій, присвячених найважливішим музичним по-діям тодішнього Харкова. Вони дають змогу простежити не лише коло профе-сійних інтересів автора, а й відтворити картину концертного життя столиці Ук-раїни кінця 1920-х – початку 1930-х років.
Висвітлюючи організацію концертного життя Харкова, Новосадський ча-сто згадує Українське акційне філармонічне товариство («Укрфіл»), створене у Харкові в 1928 р. на базі Музичного товариства імені М. Леонтовича. До його складу входили Перший державний симфонічний оркестр, струнні квартети імені М. Леонтовича та Ж. Вільйома, Харківська окружна хорова капела, чоло-вічий вокальний квартет імені М. Лисенка та Капела бандуристів. Саме «Укр-філ» значною мірою визначав концертне життя тодішньої столиці. Прагнучи поєднати популяризацію класичної музики з виконанням творів сучасних укра-їнських композиторів, товариство координувало діяльність основних концерт-них майданчиків міста.
Одним із головних осередків музичного життя був Профспілковий сад (колишній Комерційний сад, нині – сад імені Тараса Шевченка), де регулярно відбувалися загальнодоступні симфонічні концерти просто неба. У літній період там виступали Перший державний симфонічний оркестр під керівництвом Яко-ва Розенштейна, духові оркестри та оркестри народних інструментів. У концер-тних програмах звучали як твори світової класики (Й. Гайдн, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен), так і музика українських композиторів – Б. Лятошинського, Л. Ревуцького, П. Козицького, М. Вериківського та ін.
Значну частину своїх публікацій Новосадський присвятив симфонічним концертам. У полі його уваги були виступи під орудою Я. Розенштейна, В. Йориша, А. Маргуляна, І. Вейсенберга, М. Радзієвського, М. Вериківського, Л. Штейнберга, В. Савича (Нью-Йорк), а також відомого у Харкові диригента-аматора Рябініна. Новосадський докладно аналізував роботу диригентів, давав влучні, а подекуди й дотепні характеристики. Так, характеризуючи диригента Дніпропетровської опери й композитора В. Йориша, критик відзначав його доб-ру диригентську техніку, знання виконуваних творів і зауважував, що він нале-жить до тих диригентів, у яких «партитура в голові», а не «голова в партитурі». Іншим важливим осередком концертного життя була Державна бібліотека (нині – Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка), де «Укрфіл» організовував камерні вечори та концерти-лекції.
У своїх публікаціях Новосадський висвітлював і визначні події музичного життя Харкова. Серед них – Вечір національної культури у Профспілковому саду, який зібрав близько 30 тисяч слухачів; відкриття радіотеатру, новий фор-мат та завдання якого у розвитку музичної культури критик спеціально розгля-дав у своїй статті; перші проведені у Харкові на професійному рівні всеукраїн-ські конкурси піаністів (1930) і скрипалів (1931); події Всеукраїнської музичної олімпіади тощо.
Вагоме місце у музично-критичній спадщині Новосадського посідають рецензії на постановки Державної опери. Особливу увагу він приділяв творам українських композиторів: операм «Тарас Бульба» М. Лисенка, «Купало» А. Вахнянина, «Золотий обруч» Б. Лятошинського, «Кармелюк» В. Костенка, «Розлом» В. Фемеліді, «Трильбі» О. Юрасовського, а також балетам «Ферен-джі» Б. Яновського та «Пан Каньовський» М. Вериківського. Водночас у полі зору критика перебували постановки творів зарубіжного репертуару – «Кармен» Ж. Бізе, «Фесько Андибер» В. Золотарьова, «Севільський цирульник» Дж. Россіні, «Чіо-Чіо-Сан» Дж. Пуччіні, «Паяци» Р. Леонкавалло, «Долина» Е. д’Альбера та ін. Ці рецензії свідчать про широту професійних інтересів Ново-садського як критика. Він звертався до сюжету та літературного першоджерела твору, аналізував музику й оркестрування, оцінював художній рівень постанов-ки, узгодженість роботи диригента, режисера та художника, виконавський склад, вокальні й акторські якості солістів, відзначаючи як сильні, так і слабкі сторони вистави.
Окремий напрям критичної діяльності Новосадського становили публіка-ції про камерну інструментальну музику. Він писав про київський квартет імені П. Чайковського, ансамбль імені В. Андрєєва, квартети імені М. Леонтовича, Ж. Вільйома та О. Глазунова. Характеристики цих колективів дають змогу про-стежити критерії, якими керувався Новосадський при оцінюванні ансамблевого виконавства. В ансамблі імені В. Андрєєва він відзначав прекрасну звучність, тонке нюансування, почуття художньої міри та ритмічну точність, що давала змогу колективу виступати без диригента. У квартеті імені Ж. Вільйома критик високо оцінював ансамблеву зіграність і темпераментність, завдяки яким квар-тет звучав «як один інструмент». Новосадський вважав квартет імені О. Глазунова «безперечно найкращим з усіх струнних квартетів», йому були притаманні «незрівнянна зіграність, висока музична культура і бездоганне зву-чання».
Особливий інтерес становить рецензія Новосадського на гастрольний ви-ступ у Харкові (січень 1929) німецького квартету Амар – Хіндеміт, у складі якого партію альта виконував Пауль Хіндеміт. До програми концерту увійшли Третій квартет Хіндеміта, Квартет № 21 В. А. Моцарта та Третій квартет Р. Шумана. Високо оцінюючи ансамблеву зіграність і виконавську майстерність музикантів, Новосадський водночас критично поставився до естетики Хіндемі-та, вбачаючи в його музиці, за наявності великої композиторської майстерності, переважання «суто розумової споглядальності» та «вихолощення емоційної сторони».
Новосадський також рецензував концерти, приурочені до пам’ятних дат. Серед них – концерт пам’яті Т. Шевченка, проведений силами художніх колек-тивів клубу спілки «Металіст», у рецензії на який критик аналізував виконавсь-кі здобутки й недоліки учасників.
Значну увагу Новосадський приділяв культурним зв’язкам між народами, що входили до складу тодішнього Радянського Союзу. Наголошуючи на недо-статній обізнаності слухачів із музичним мистецтвом інших народів, він вважав ознайомлення з ним важливою складовою культурного життя. Цій темі присвя-чено, зокрема, публікації про концерт грузинського хору Аджаристану, вечір вірменської пісні, організований камерним співаком І. Арзуманяном, та концерт східної музики за участю народних хорів Грузії й вірменського інструменталь-ного квінтету. Вечір вірменської пісні Новосадський характеризував як подію, що «представляє безперечно великий музичний і етнографічний інтерес», а кон-церт східної музики – як «куточок справжнього Кавказу».
Важливе місце в публікаціях Новосадського посідали виступи окремих виконавців. Він писав про скрипалів Д. Ойстраха, Ш. Френкеля, М. Ерденка, М. Полякіна; співаків Л. Ліпковську, М. Рогатіна, В. Дровяникова, І. Арзуманяна, М. Руснака; піаністів Г. Нейгауза, К. Аррау, М. Колессу та інших музикантів. У цих рецензіях критик аналізував репертуар, художній рівень ви-конання, природну обдарованість, технічні можливості, виконавську школу та загальну музичну культуру артистів.
Одним із важливих критеріїв оцінювання концертного життя для Ново-садського була продуманість програм. Він критично ставився до строкатих кон-цертних програм, не об’єднаних спільним задумом. Ця проблема порушується, зокрема, у публікаціях «1-й симфонічний оркестр “Укрфілу”» та «Вітрило є, а стерна бракує». «Коли (ми) матимемо симфонічні концерти, програми яких бу-дувалися б за ясним, виразним пляном та певною керівною ідеєю?» – запитував критик.
Музично-критична діяльність Б. Новосадського була тісно пов’язана з ак-туальними проблемами розвитку музичного мистецтва кінця 1920-х – початку 1930-х років та гострими естетичними й ідеологічними дискусіями того часу. Ці питання порушувалися, зокрема, у його публікаціях, пов’язаних із діяльністю Асоціації пролетарських музикантів України (АПМУ). Показовою щодо цього є стаття «Яка нам потрібна музика», присвячена концерту-диспуту в клубі Про-летстуду. Інший характерний приклад – публікація «Експериментуючи, не ви-трачати марно народні кошти», написана за результатами перегляду радіоопери О. Чишка «Ленінським шляхом». Оцінюючи цей твір, Новосадський дійшов ви-сновку, що замість радіоопери фактично було створено «радіоплакат», у якому героїчне начало підмінено «ура-барабанщиною».
У своїх публікаціях Новосадський неодноразово порушував питання про суспільне призначення сучасної музики. Відповідно до характерної для тогоча-сного культурного дискурсу лексики він обстоював музику «повнокровну», «бадьору», позбавлену «занепадності», ідеологічно спрямовану та здатну сприя-ти формуванню нової музичної культури.
Зіставлення цих висловлювань із ранньою творчістю Новосадського дає змогу простежити певну зміну його естетичних поглядів. Якщо ранні твори, зо-крема романси на слова Валер’яна Поліщука та Олександра Олеся, були пов’язані передусім з індивідуальною камерно-вокальною лірикою, то пізніше композитор звернувся до жанру масової хорової пісні. Водночас характер і при-чини цієї еволюції потребують подальшого дослідження в ширшому контексті музичного та суспільно-політичного життя кінця 1920-х – початку 1930-х років.
Опрацювання публікацій Бориса Новосадського в газеті «Харківський пролетар» дало змогу істотно доповнити відомості про його музично-критичну діяльність та точніше окреслити коло професійних інтересів. Виявлений ком-плекс із близько 70 статей дає змогу розглядати Новосадського не лише як ком-позитора й музично-громадського діяча, а й як активного музичного критика, який систематично висвітлював концертне й театральне життя Харкова. Музич-но-критична спадщина Бориса Новосадського становить інтерес і як складова його творчого доробку, і як важливе джерело для реконструкції музично-культурного середовища Харкова кінця 1920-х – початку 1930-х років. Її пода-льше вивчення може сприяти уточненню біографії самого Новосадського та по-глибленню наших уявлень про музичне життя України цього періоду.

Iryna Bobrysheva,
ORCID https://orcid.org/ 0009-0008-6215-6963,
Junior Research Fellow,
Department of Music Collections,
Institute of Book Studies,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine,
Kyiv, Ukraine
e-mail: irbobr@gmail.com

The Music-Critical Legacy of Borys Novosadsky

The article examines the music criticism of Borys Novosadsky (1880–1932), based on about 70 of his articles published in "Kharkivskyi Proletar" – in 1929–1931. It outlines the main areas and criteria of his music criticism and demonstrates the value of his publications as a source for the study of Kharkiv’s musical life in the late 1920s and early 1930s.
Keywords: Borys Novosadsky, music criticism, musical life of Kharkiv, concert performance, Kharkivskyi Proletar.