Українське відділення радянського товариства дружби з Німецькою Демократичною Республікою у системі культурної дипломатії 1970–1980-х років: за документами особового фонду Івана Кулинича

Тези доповіді

На основі неопублікованих документів особового фонду Івана Кулинича проаналізовано діяльність Українського відділення Радянського товариства дружби з Німецькою Демократичною Республікою як одного з інструментів культурної дипломатії між УРСР та НДР у 1970–1980-х роки. Висвітлено основні напрями роботи товариства, форми міжнародної гуманітарної співпраці та визначено роль І.М. Кулинича у розвитку українсько-східнонімецьких наукових і культурних зв’язків.
Ключові слова: Іван Кулинич, особовий фонд, культурна дипломатія, Українське відділення Радянського товариства дружби з Німецькою Демократичною Республікою, українсько-східнонімецькі зв’язки.

Товариства дружби та культурних зв’язків із зарубіжними країнами у другій половині ХХ ст. були одним із важливих інструментів реалізації культурної дипломатії Української РСР. Формально вони діяли як громадські організації, однак їхня робота координувалася партійно-державними структурами і була пов’язана із зовнішньополітичними та ідеологічними завданнями. Водночас через ці інституції здійснювалися реальні культурні, освітні, наукові, туристичні, регіональні та виробничі контакти. Тому поняття культурної дипломатії доцільно застосовувати тут як аналітичну категорію, що охоплює використання культури, науки, освіти й особистих зв’язків для формування позитивного міжнародного образу держави та розвитку міждержавної гуманітарної комунікації.
У Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського зберігається особовий архівний фонд історика Івана Марковича Кулинича (1924–2002) – ф. 412. Його документи є важливим джерелом для дослідження українсько-східнонімецьких культурних зв’язків. І. Кулинич був істориком-германістом, співробітником Інституту історії АН УРСР, членом Комісії істориків СРСР і НДР та заступником голови правління Українського відділення Радянського товариства дружби з НДР. У фонді збереглися інформаційні довідки, плани й звіти, програми ювілейних кампаній, порядки денні засідань, списки учасників міжнародних зустрічей, дипломатичні запрошення, тексти виступів, авторські нотатки та матеріали співробітництва з Генеральним консульством НДР у Києві. Документальний комплекс дає змогу простежити не лише офіційні засади культурної дипломатії, а й механізми її практичної реалізації.
Документи відображають розгалужену організаційну структуру Українського відділення. До його складу входили Донецьке обласне, Харківське, Львівське, Запорізьке й Бердянське міські відділення, Київська секція друзів Лейпцига, Тельманівське районне відділення, а також сотні колективних членів – підприємств, колгоспів, наукових установ, закладів освіти й культури. Правління мало міжвідомчий характер: у ньому були представлені академічна наука, міністерства, профспілки, промисловість, освіта, література та мистецтво. І. Кулинич обіймав посаду заступника голови правління, проводив засідання, брав участь у формуванні планів роботи та представляв відділення на зустрічах із дипломатичними і громадськими діячами НДР.
Одним із провідних напрямів культурної дипломатії були побратимські та міжрегіональні зв’язки. Найповніше в матеріалах фонду відображено співпрацю Києва з Лейпцигом та Донецька з Магдебургом; згадуються також контакти Кривого Рогу з Мансфельдом та Бердянська з Бад-Бланкенбургом. План роботи секції друзів Лейпцига свідчить, що взаємодія включала проведення Днів Києва у Лейпцигу та Днів Лейпцига у Києві, обмін делегаціями, творчими колективами, кінофільмами, виставками й інформаційними матеріалами. Передбачалося встановлення прямих зв’язків між Київським державним університетом імені Т. Г. Шевченка та Лейпцизьким університетом імені Карла Маркса, промисловими підприємствами, школами, культурними та дитячими установами.
Важливу роль відігравали масові ювілейні кампанії. Програми відзначення річниць утворення НДР передбачали урочисті збори у Києві, Донецьку, Харкові, Львові, Запоріжжі, Бердянську та інших містах, декади книги, кінофестивалі, виставки образотворчого і декоративно-ужиткового мистецтва, концерти, лекції, вечори дружби й конкурси. Поряд із цим організовувалися «поїзди дружби», дніпровські круїзи, прийоми делегацій Лейпцизького й Магдебурзького окружних відділень та поїздки українських активістів до НДР. Ювілейні дати ставали організаційними центрами тривалих інформаційно-культурних кампаній, до яких залучалися дипломатичні представництва, засоби масової інформації, навчальні заклади, підприємства і творчі спілки.
Особливо інформативним є звіт про роботу Українського відділення за 1974 р. У ньому наведено конкретні відомості про передачу до НДР фотовиставок, фотодобірок, кінофільмів, книжкової та інформаційної літератури. Серед матеріалів згадано експозиції «Здравоохранение в УССР», «Советская Украина», «Зимние Карпаты», «Счастливое детство». Донецьке відділення передало Магдебурзькому округу твори професійних і самодіяльних художників та дитячі малюнки. Українські виставки демонструвалися у Берліні, Дрездені, Лейпцизі, Магдебурзі, Шверіні, Ерфурті та інших містах. У відповідь в Україні організовувалися декади книги й кінофільмів НДР, виставки туристичної, художньої та музичної продукції, концерти, лекційні цикли.
Окремий напрям становила інформаційно-видавнича діяльність. Українське товариство дружби випускало німецькомовний прес-бюлетень «In der Sowjetukraine», який надсилали до відділень Товариства німецько-радянської дружби, редакцій і навчальних закладів. Через бюлетені, виставки, фільми, радіо й телебачення формувався образ України як індустріально, науково та культурно розвиненої республіки. В українському публічному просторі, своєю чергою, популяризувалися історія та сучасні досягнення НДР. Значне місце посідали антифашистська тематика, історія німецького робітничого руху та ювілеї діячів німецької культури, що засвідчує нерозривний зв’язок культурної дипломатії з ідеологічною інтерпретацією минулого.
Авторські виступи Івана Кулинича показують, як професійні знання історика використовувалися в міжнародній репрезентації. У промовах перед східнонімецькими делегаціями він поєднував історію робітничого й антифашистського руху з характеристикою сучасного економічного та культурного співробітництва, висвітлював переклади творів Тараса Шевченка й Івана Франка, українсько-німецькі контакти в кінематографі 1920-х років, наукові й виробничі зв’язки. У такий спосіб учений вибудовував тяглість від революційних та антифашистських традицій до взаємодії УРСР і НДР, виконуючи функцію інтелектуального посередника, який не лише організовував контакти, а й надавав їм історичного обґрунтування. Таким чином, історична наука слугувала одним із важливих інструментів культурної дипломатії, а сам І. Кулинич був її безпосереднім творцем і репрезентантом.
Матеріали фонду відображають і науково-освітній вимір культурної дипломатії. Обґрунтування відрядження І. Кулинича до НДР містить відомості про його дослідження історії Німеччини, політики німецьких держав щодо України, діяльності німецьких інтернаціоналістів та економічних і культурних зв’язків УРСР із НДР. Метою поїздки були робота з літературою й архівними документами, консультації з німецькими істориками та узгодження спільної наукової проблематики. Його членство в Комісії істориків СРСР і НДР та публікація праць у НДР засвідчують поєднання академічного співробітництва з громадською репрезентацією.
Діяльність Українського відділення виходила за межі культури у вузькому розумінні. Документи висвітлюють прямі зв’язки між підприємствами, колгоспами, науково-дослідними установами та навчальними закладами. Підприємства Києва та Лейпцига, Донецька та Магдебурга укладали договори про співробітництво і соціалістичне змагання, обмінювалися фахівцями й виробничим досвідом. Отже, товариства дружби виступали посередниками ширших суспільно-професійних контактів, поєднуючи культурні заходи з виробничими зустрічами, стажуваннями, молодіжними та профспілковими обмінами.
Наприкінці 1980-х років співпраця набула ще більш інституціоналізованого характеру. План взаємодії Українського відділення з Генеральним консульством НДР у Києві на 1988 р. передбачав спільні масово-політичні та культурні заходи, виступи дипломатів перед активістами і трудовими колективами, обмін делегаціями, спеціалізовані туристичні групи, підтримку первинних організацій та партнерських підприємств. Громадська організація фактично виконувала роль інфраструктурного посередника офіційної дипломатії, забезпечуючи її регіональними, інституційними й персональними контактами.
Отже, особовий фонд Івана Кулинича є репрезентативним комплексом джерел для дослідження культурної дипломатії між Українською РСР і НДР. Його наукова значущість полягає у поєднанні документів різного функціонального призначення: плани й звіти відображають офіційні завдання та результати роботи; списки, запрошення і програми – персональний та повсякденний виміри співробітництва; авторські конспекти й виступи – ідейне наповнення цієї взаємодії. Фонд дає змогу реконструювати не лише діяльність Українського відділення, а й механізми, суб’єктів та інструменти реалізації культурної дипломатії між УРСР і НДР. Він також дає змогу комплексно визначити роль Івана Кулинича як історика, організатора міжнародної співпраці та інтелектуального посередника у розвитку наукових і культурних зв’язків між УРСР і НДР у 1970–1980-ті роки. Наукова новизна полягає у введенні до наукового обігу неопублікованих документів особового фонду Івана Кулинича, що дають змогу реконструювати організаційні механізми культурної дипломатії між УРСР і НДР у 1970–1980-х роки. Залучений джерельний комплекс суттєво розширює уявлення про роль Українського відділення Радянського товариства дружби з НДР як одного з інструментів міжнародної гуманітарної взаємодії в умовах холодної війни.

Serhiy Kovalenko,
ORCID https://orcid.org/0000-0003-4666-7073,
Junior Researcher,
Department of Sourse Studies,
Institute of Manuscript,
V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine
Kyiv, Ukraine
e-mail: kovalensergey@ukr.net

The Ukrainian Branch of the Soviet Society for Friendship with the GDR in the System of Cultural Diplomacy in the 1970s and 1980s: Evidence from the Personal Papers of Ivan Kulynych

Based on previously unpublished documents from the personal papers of Ivan Kulynych, the paper examines the activities of the Ukrainian Branch of the Soviet Society for Friendship with the German Democratic Republic as an instrument of cultural diplomacy between the Ukrainian SSR and the GDR during the 1970s and 1980s. It analyses the principal areas of the Society’s work, the main forms of international humanitarian cooperation, and Ivan Kulynych’s contribution to the development of Ukrainian–East German academic and cultural relations.
Keywords: Ivan Kulynych; personal papers; cultural diplomacy; Ukrainian Branch of the Soviet Society for Friendship with the GDR; Ukrainian–East German relations.