«Вістник»(1933‒1939), «Говерля» (1939), «Пробоєм» (1940‒1943): тяглість національної моделі літературно-громадського часопису

Тези доповіді

Ґабор Василь Васильович,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5482-4529 ,
кандидат філологічних наук, старший науковий співробітник,
старший науковий співробітник,
Науково-дослідний інститут пресознавства,
Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника,
Львів, Україна
e-mail: vsgabor@gmail.com

«Вістник» (1933‒1939), «Говерля» (1939), «Пробоєм» (1940‒1943): тяглість національної моделі літературно-громадського літературно-громадського часопису

Охарактеризовано часописи «Вістник» (1933–1939), «Говерля» (1939) та «Пробоєм» (1940–1943) як яскраві приклади тяглості національної моделі літературно-громадського видання міжвоєнної доби. Доведено, що ці часописи об’єднувала україноцентрична та націоналістична ідеологія, спільне коло авторів (зокрема митців «Празької школи») і прагнення творити єдиний культурний простір для всієї України. Попри складні історичні умови, видання зберегли духовну та концептуальну спадкоємність.
Ключові слова: національна модель часопису, коло авторів, тяглість традиції, «Вістник», «Говерля», «Пробоєм», «Празька школа».

Однією із найяскравіших національних моделей літературно-громадського періодичного видання міжвоєнної доби можна назвати місячник літератури, мистецтва, науки й громадського життя «Вістник», який виходив у Львові впродовж 1933‒1939 рр. під редакцією Дмитра Донцова. У цьому україноцентричному часописі, згідно з його задекларованим спрямуванням, пропорційно містилися художні твори українських і зарубіжних письменників та статті на мистецькі, культурологічні, історичні і суспільно-політичні теми. «Вістник» обʼєднував довкола себе провідних літераторів, критиків та науковців Західної України й української еміґрації, яка тривалий час мала своїм культурно-управлінським осередком місто Прагу і творила неформальне літературне угруповання п. н. «Празька школа». До цієї літературної групи входили такі видатні митці (а водночас вони були й авторами «Вістника»), як Євген Маланюк, Юрій Клен, Олекса Стефанович, Наталя Лівицька-Холодна, Олег Ольжич, Леонід Мосендз та ін. Паралельно редакція друкувала твори красного письма західноукраїнських авторів ‒ Василя Стефаника, Богдана Ігоря Антонича, Богдана Кравціва, Уласа Самчука й ін. ‒ та радянської України ‒ Максима Рильського, Миколи Хвильового, Григорія Косинки й ін., отож «Вістник» мав усі ознаки загальноукраїнського видання. Це засвідчували й літературно-критичні публікації його авторів, у яких осмислювався історичний, духовний та літературний розвиток на всіх теренах України. Зокрема, Євген Маланюк опублікував на сторінках «Вістника» низку статей, у яких проаналізував творчість закарпатських авторів ‒ Василя Ґренджі-Донського, Зореслава та ін.
Суспільно-політичну, мистецьку та історичну тематику висвітлювали такі яскраві науковці як Дмитро Донцов, Володимир Дорошенко, Володимир Кубійович, Юрій Липа, Лука Луців (під псевдонімом Л. Граничка), Мирон Кордуба та багато ін., що гармонійно доповнювало літературно-мистецьку частину видання.
Радянська окупація Західної України у вересні 1939 р. спричинилася до закриття усіх національних видань, у т. ч. і «Вістника». Відродженням не так самого часопису, як його національної моделі літературно-громадського видання, нам бачиться журнал «Пробоєм» (1933‒1943) в останній період його функціонування, себто у 1940‒1943 рр.
Закарпатський часопис «Пробоєм» (1933‒1943) упродовж свого десятилітнього існування пройшов певну еволюцію свого спрямування. Спочатку він був виданням закарпатської молоді (1933–1939 ч. 7), а згодом ‒ органом української націоналістичної думки (1939 ч. 8–15) та суспільно-інформативним виданням (1939 ч. 16–19), а впродовж 1940–1943 рр. – місячником культури, політики, суспільно-політичного життя, мистецтва й літератури.
Умовно функціонування журналу можна поділити на два періоди: регіональний (студентський) (1933–1939 ч. 7) та загальноукраїнський (доби Карпатської України та німецької окупації) (1939 ч. 8 – 1943). І саме у 1940–1943 рр., коли журнал став місячником культури, політики, суспільно-політичного життя, мистецтва й літератури, за глибиною і філософською наповненістю публікацій, охопленістю тематики, довершеними творами красного письменства, врешті, й автурою (Євген Маланюк, Олег Ольжич, Ю. Клен, Олекса Стефанович, Юрій Дараган, Оксана Лятуринська, Леонід Мосендз, Улас Самчук, Галя Мазуренко, Євген Онацький, Микола Гнатишак, Остап Грицай, Юліан Вассиян, Володимир Міяковський, Роберт Лісовський, Микола Андрусяк та ін.) він став високопрофесійним виданням, своєрідним продовженням донцовського «Вістника». Певний символізм проявився навіть у виборі його верстання ‒ воно було подібним до «Вістника», а з середини 1942 р., від книги 7/8, редакція «Пробоєм» почала видавати не числа, а книги.
У 1940–1943 рр. часопис «Пробоєм» став не лише загальноукраїнським виданням літературно-мистецького та суспільно-політичного спрямування, а й фактичним органом української націоналістичної еміґрації, хоча його засновником, а згодом ‒ головним редактором та видавцем і далі зазначався закарпатець Степан Росоха.
Цікавим у цьому журналі є порівняння публікацій творів красного письма та кола їх авторів. Якщо в 1933–1939 рр. на його сторінках лише зрідка містилися художні твори української еміґрації, то в місячнику культури домінують саме автори-еміґранти. У часописі спостерігається й цікава практика: на початку містилися твори молодих закарпатських літераторів, а після них ‒ представників «Празької школи» та репресованих митців з Великої України.
Упродовж 1940–1943 рр. в журналі «Пробоєм» уміщувалися також ґрунтовні статті філософського, історичного, культурологічного та літературознавчого спрямування, що не лише продовжувало, як ми вже зазначали, вісниківську традицію, а й поглиблювало духовну й культурну єдність Карпатської України з Великою Україною. Авторами цих публікацій були Юліан Вассиян, Євген Онацький, Микола Сціборський, Євген Маланюк, Остап Грицай, Микола Гнатишак, Микола Андрусяк, Олена Теліга (під крипт. О. Т.), Юрій Тищенко (під псевд. Ю. Сірий), Орест Чемеринський (під псевд. Ярослав Оршан) та ін.
Однак проміжною ланкою між цими двома часописами, які яскраво засвідчували національну модель літературно-мистецького періодичного видання, був, на нашу думку, місячник культури ‒ журнал «Говерля», перше і єдине число якого вийшло в січні 1939 р. у м. Хуст – столиці Карпатської України. Видавав його і за редакцію відповідав Іван Роман. Однак у праці Петра Стерча «Карпато-Українська держава» (Торонто, 1965. С. 90) зазначено, що журнал виходив під редакцією Олега Кандиби-Ольжича. Видавала місячник літературно-мистецька громада «Говерля», що об’єднувала таких письменників, як Олег Ольжич, Улас Самчук, Юрій Горліс-Горський, Василь Ґренджа-Донський, Іван Ірлявський та ін.
Про програму та напрям часопису «Говерля» говорить і реклама на останній сторінці обкладинки. У ній зазначено, що журнал «є виразником духової творчості нового покоління, змагатиметься за всебічну розбудову національної культури та єдину українську духовість, містить праці найвизначніших молодих українських літературних і наукових сил, з Українських Земель і Еміґрації».
Журнал вийшов у світ у складних суспільно-політичних умовах, тож готувався до друку поспіхом, а взірцем для нього, на наше глибоке переконання, була саме національна модель літературно-громадського часопису «Вістник». Видавці «Говерлі» прагнули досягнути всеукраїнського характеру видання, тож помістили на його сторінках поезії Юрія Клена, І. Далібора та закарпатських письменників ‒ Юлія Боршоша-Кум’ятського, Івана Ірлявського, Івана Колоса, Федора Потушняка (під псевд. А. Вільшицький) і прозові твори Юрія Станинця й Олександра Сливки, а також цікаве дослідження Олександера Євфімчука «Українська стихія у Гоголя» та розвідку Марти Панькевич «Історія одного мотиву (До драм Лесі Українки)» тощо.
На жаль, гортіївська окупація Карпатської України в березні 1939 р. не дозволила розвинутися цьому виданню, і на першому числі його вихід припинився. А коли Західну Україну окупували радянські війська у вересні 1939 р. і всі національні видання були заборонені, у т. ч. і «Вістник», то всі його автори плавно перейшли в журнал «Пробоєм», який у 1940‒1943 рр. виходив у Празі, де в той період і далі проживало найбільше представників «Празької школи».
Підсумовуючи, можемо сміливо стверджувати, що україноцентричні журнали «Вістник» (1933‒1939), «Говерля» (1939) та «Пробоєм» (1940‒1943) останнього періоду функціонування яскраво засвідчили тяглість національної моделі літературно-громадського часопису міжвоєнної доби.

Vasyl Gabor,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-5482-4529 ,
PhD (Philology), Senior Research Fellow,
Senior Research Fellow,
Research Institute for Press Studies,
Vasyl Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv,
Lviv, Ukraine
e-mail: vsgabor@gmail.com

"Visnyk" (1933–1939), "Hoverlya" (1939) and "Probiyem" (1940–1943):
the continuity of the national model of the literary and social magazine

The periodicals "Vistnyk" (1933–1939), "Hoverlya" (1939), and "Proboyem" (1940–1943) are characterized as striking examples of the continuity of the national model of literary and public publications during the interwar period. It is proven that these magazines were united by a Ukrainocentric and nationalist ideology, a shared circle of authors (including artists of the "Prague School"), and a drive to create a unified cultural space for all of Ukraine. Despite difficult historical and occupation conditions, the publications preserved their spiritual and conceptual continuity.
Keywords: national magazine model, circle of authors, continuity of tradition, "Vistnyk", "Hoverlya", "Proboyem", "Prague School".