Спадщина Григорія Китастого у фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Тези доповіді

Шман Світлана Юріївна,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-6658-1288,
кандидатка культурології, декан факультету музичного мистецтва,
Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтва,
Київ, Україна
e-mail: cv_mku1234@ukr.net

Шульгіна Валерія Дмитрівна,
ORCID ID https://orcid.org/0000-0001-6007-2901,
докторка мистецтвознавства, професорка,
професорка кафедри історії музики,
Київський муніципальна академія музики імені Р. М. Глієра,
Київ, Україна
e-mail: vdshulgina@gmail.com

Спадщина Григорія Китастого у фондах
Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського

Досліджено роль Григорія Китастого у збагаченні культурного капіталу Украї-ни. Крізь призму наукових розвідок та мемуарно-архівних свідчень його сина, Віктора Китастого, проаналізовано процес репатріації та інституціоналізації ко-бзарської спадщини. Визначено значення постаті митця як символічного ресур-су національної ідентичності в контексті транснаціональної співпраці з діаспо-рою Сполучених Штатів Америки на основі матеріалів з фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.
Ключові слова: Григорій Китастий, Віктор Китастий, культурний капітал, коб-зарське мистецтво, НБУВ, репатріація спадщини.

Культурний капітал становить невід’ємну частину ідентичності особис-тості. Його специфіка полягає в неможливості прямого відчуження: такий актив не можна подарувати, делегувати чи продати. Цей вид капіталу накопичується суто через індивідуальні здібності та зусилля людини, припиняючи своє існу-вання разом із власником. Отже, він акумулює в собі як генетично успадковані задатки, так і набуті протягом життя інтелектуальні здобутки.
Для глибинного розуміння механізмів формування культурного капіталу крізь призму діяльності окремої особистості варто звернутися до постаті Григо-рія Китастого. Попри фундаментальне значення для національної культури, йо-го ім’я все ще залишається недостатньо вивченим широким загалом.
В умовах радикальних соціокультурних трансформацій позиція митця на-буває виняткової ваги, трансформуючись із суто естетичної ролі «майстра» у роль активного суб'єкта суспільних процесів. Особливої гостроти цей процес набув у першій третині XX століття – у період драматичного переходу від стилі-стичного розмаїття та авангардних пошуків до ситуації тотального ідеологічно-го тиску. Для українського мистецтва 1920-х – середини 1930-х років цей етап став часом виснажливої боротьби за збереження творчої індивідуальності в умо-вах примусової уніфікації та репресивного державного контролю. Саме в цьому контексті слід розглядати ранній період діяльності Григорія Китастого, чиє фо-рмування як особистості відбувалося на зламі епох, що вимагало не лише про-фесійної майстерності, а й вибору стратегії виживання національного мистецтва під тиском системи.
Постать Григорія Китастого в контексті сучасних культурологічних сту-дій постає як еталонний приклад накопичення та збереження культурного капі-талу в екстремальних історичних умовах. Посмертне присвоєння звання Героя України (2008 р.) підтверджує стратегічну роль його діяльності у формуванні сучасного національно-культурного ландшафту.
Сучасна рецепція спадщини митця та її повернення в український науко-вий простір стали можливими завдяки синергії зусиль дослідників та представ-ників родини композитора, передусім його сина ‒ Віктора Китастого.
Специфіка опрацювання архіву Григорія Китастого полягала у поєднанні мемуарної автентичності, яку забезпечив Віктор Китастий, та суворої академіч-ної методології. Це дозволило не просто впорядкувати нотний матеріал, а ство-рити цілісну концепцію «музичної україніки».
Центральною ланкою в процесі актуалізації цього інтелектуального доро-бку стала Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (далі НБУВ). Було ініційовано масштабну роботу з систематизації та опрацювання «поверну-тих» архівів. Ключовим суб’єктом і меценатом цього процесу виступив син Ві-ктор, чиє сприяння уможливило не лише фізичну репатріацію безцінних доку-ментів, а й фахову реконструкцію автентичного контексту діяльності митця. Та-кий формат співпраці між академічною інституцією та родиною композитора став зразковою моделлю трансформації приватної біографії у загальнонаціона-льний інтелектуальний актив, що стимулює генезис нових наукових шкіл.
Тривала комунікація відділу музичних фондів НБУВ із родиною Г. Китастого дозволила подолати наслідки ідеологічної ізоляції радянського пе-ріоду. Попри значну популярність митця в 1930-х роках, його активна громад-ська та творча діяльність часів Другої світової війни та еміграції з СРСР свідо-мо замовчувалася. Лише за умов державної незалежності наукова спільнота та широкий загал отримали доступ до спадщини, яка забезпечила світовий тріумф Капели бандуристів імені Тараса Шевченка.
Символічним початком інтеграції творчості композитора до фондів НБУВ стало надходження «Збірника на пошану Григорія Китастого у 70-річчя з дня народження» (Нью-Йорк, 1980). Видання передала до Києва у 1990 р. дружина митця, пані Галина Китаста. Особливу історико-документальну цінність стано-вить авторський дарчий напис: «В шосту річницю відходу у вічність (6 квітня 1984 р.) Григорія Китастого дарую цей збірник Центральній науковій бібліотеці АН УРСР ім. В. І. Вернадського в зал нотних видань. Це бажання мого чолові-ка...».
Акт дарування зафіксував перехід від індивідуального збереження пам'яті до її інституціоналізації, ставши фактичним виконанням останньої волі митця щодо повернення його творчого доробку в інтелектуальний простір України.
Вихід у світ «Збірника на пошану Григорія Китастого у 70-річчя з дня на-родження» (Нью-Йорк, 1980), було підготовленого Музикологічною секцією Української Вільної Академії Наук (далі УВАН) у США за сприяння Фундації імені Івана Багряного, став фундаментальною віхою у фіксації доробку митця. Редактор-упорядник Яків Гурський реалізував концепцію цілісного представ-лення постаті Г. Китастого, структурувавши видання за двома основними век-торами. Теоретико-біографічний, що включає автобіографічні матеріали, мис-тецтвознавчі розвідки провідних науковців діаспори (Я. Ласовського, І. Соневицького) та студії М. Антоновича й О. Залеського). Вміщення аналізу творчості Гр. Китастого в єдиний контекст із дослідженнями партесного співу та спадщини Г. Хоткевича свідчить про визнання УВАН його діяльності як ор-ганічного продовження тяглості національної музичної традиції.
Нотно-джерельний вектор містить корпус раніше не оприлюднених тво-рів, зокрема «Молитву» для дитячого хору, сольні п’єси для хроматичної бан-дури («Гомін степів», «Львівські фрагменти») та оркестрові композиції. Факти-чно, збірник 1980 р. виконав функцію «первинного архіву», що згодом дало змогу фахівцям музичного відділу НБУВ досліджувати життєтворчість митця.
Новим етапом популяризації спадщини Г. Китастого в Україні стала пуб-лікація у 1996 р. збірки «Вставай, народе!». Видання, що отримало назву від од-нойменного хору на тексти І. Багряного, зафіксувало репрезентативний зріз ав-торського стилю композитора. Презентація в НБУВ у січні 1997 р., яка була приурочена до 90-річчя Гр. Китастого, об’єднала провідних науковців (О. Онищенка, М. Степаненка), композиторів (Л. Дичко, Г. Ляшенка) та викона-вців (Р. Гриньківа, Л. Дедюх), заклавши підґрунтя для переходу від урочистих заходів до системної науково-організаційної праці.
Завдяки встановленню довірливих відносин із Галиною Китастою у 2000 р. було досягнуто домовленості про передачу до НБУВ унікальних руко-писів (зокрема «Думи про Конотоп») та матеріалів Нестора Городовенка. Спів-праця трансформувала приватну ініціативу Віктора Китастого та Романа Гринь-ківа у фундаментальну державну програму «Кобзарське мистецтво». яке було концептуалізовано як унікальний світовий феномен, що потребує сучасних ме-тодів бібліографічного опису. Саме ця подія стала відправною точкою для роз-робки комплексної методології опрацювання музичної україніки, що згодом дозволило вивести українські фонди на рівень міжнародної наукової кооперації.
Таким чином, спадщина Г. Китастого, що зберігається у фондах НБУВ, дозволяє розглядати постать митця як приклад накопичення та трансляції куль-турного капіталу в нових історичних реаліях. Синергія зусиль НБУВ та родини митця (сина Віктора) уможливила не лише фізичну репатріацію архіву, а й за-початкувала перехід від приватного збереження пам’яті до інституціоналізації. Систематизація спадщини Г. Китастого відділом музичних фондів НБУВ дала змогу подолати наслідки ідеологічної ізоляції, сформувати цілісну концепцію «музичної україніки» та закласти методологічну основу для державної програ-ми «Кобзарське мистецтво», інтегруючи доробок у сучасний міжнародний нау-ковий простір.

Svitlana Shman,
ORCID https://orcid.org/0000-0002-6658-1288,
Candidate of cultural studies,
Acting Dean of the Faculty of Kyiv Municipal Academy Variety and Circus Arts,
Kyiv, Ukraine
e-mail: cv_mku1234@ukr.net

Valeriya Shulgina,
ORCID https://orcid.org/0000-0001-6007-2901,
Doctor art studies, professor.
Department of History of Music of Kyiv municipal academy music named after R. M. Gliera,
Kyiv, Ukraine
e-mail: vdshulgina@gmail.com

The Legacy of Hryhorii Kytasty in the Collections
of the V. I. Vernadsky National Library of Ukraine

The article explores the role of Hryhoriy Kytasty in enriching Ukraine’s cultural capital. Through the prism of scholarly research and the memoir-archival evidence of his son, Victor Kytasty, the repatriation and institutionalization of the Kobzar heritage are analyzed. The significance of the artist’s figure as a symbolic resource of national identity within the context of transnational cooperation with the US diaspora is determined, based on materials from the collections of the V. I. Vernadsky National Library of Ukraine.
Keywords: Hryhoriy Kytasty, Victor Kytasty, cultural capital, Kobzar art, VNLU, repatriation of heritage.