Україномовна навчальна книжка другої пол. XIX – поч. XX ст. як засіб національної освіти

ЗаявникБондарчук Оксана Борисівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція «Бібліотека. Наука. Комунікація: формування національного інформаційного простору»
ЗахідСекція 2. Історія книжкової культури України
Назва доповідіУкраїномовна навчальна книжка другої пол. XIX – поч. XX ст. як засіб національної освіти
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
СтаттяЗавантажити статтю


Тези доповіді

Підручник – один з найдавніших книжкових жанрів. Процес створення перших українських підручників розпочався задовго до появи самої національної школи і став своєрідним підготовчим етапом та умовою її виникнення. Як відомо, до появи суто навчального посібника, першими підручниками для навчання грамоти були «Псалтир», «Октоїх» та «Євангеліє». Пізніше виникла потреба у складенні Букваря або Азбуки, що було більш зручним і зрозумілим як для дітей так і для дорослих.
Метою статті є здійснення аналізу україномовної навчальної книжки другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст., її змісту і основних характеристик, зокрема підручників і посібників, що зберігаються у колекції «Шкільні підручники і навчальні посібники» Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського (ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського).
Вивчаючи документний фонд шкільних підручників ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського, ми маємо можливість відстежити та проаналізувати історичні, політичні та економічні тенденції, що мали вплив на становлення вітчизняного підручникотворення. Аналіз наукової літератури з історії освіти, педагогічної думки та бібліотекознавства дав підстави зазначити, що тема вітчизняного підручникотворення була і є досить актуальною. Історією навчальної книжки займались науковці М. М. Тихомиров, Г. В. Карпюк, Я. Р. Дашкевич, М. С. Вашуленко, О. З. Клименко та інші.
Перші друковані слов’яно-російські букварі з’явились в XVI–XVIII ст. і були складені за буквоскладальним методом. Відомий підручник І. Федорова (1574 р.) надрукований у Львові складався з 8 сторінок азбуки, скороченої граматики і молитви. Був також в ньому і матеріал для лічби. У XVII ст. букварі поступово перетворюються у своєрідну енциклопедію, в яких подаються відомості з граматики, математики, історії та географії. У XIX ст. з’явились букварі, створені за складовим принципом.
У фонді ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського сформовано колекцію «Шкільні підручники і навчальні посібники» (1857–1917рр.), які є джерелом відомостей про історію вітчизняного підручникотворення, зміст освіти, життя країни, народ і його культуру.
Аналіз україномовних підручників і посібників показав що, спираючись на власний багатий педагогічний досвід і виявляючи глибоку любов до справи просвітництва рідного народу, автори підручників сконцентрували увагу на матеріалі, який був близький і доступний українській дитині, сприяв вихованню її в національному дусі, викликав у неї інтерес до навчання та пізнання нового. Видана в цей період навчальна література стала підготовчим ґрунтом для появи національної школи, відіграла важливу роль в утвердженні української мови як мови навчання. Вітчизняні педагоги кінця ХІХ – початку ХХ ст. зробили вагомий внесок у розвиток національного підручникотворення. Запропоновані методи та методики, зміст і спрямованість навчального матеріалу сприяли створенню нової навчальної і методичної літератури. Набувши подальшого розвитку, вони можуть бути творчо використані й сьогодні.
Отже, підсумовуючи все вище сказане, зазначимо, що дослідження україномовних підручників і посібників другої пол. ХІХ – поч. ХХ ст. є надзвичайно важливим і корисним не тільки з точки зору вивчення історії освіти, педагогіки, підручникотворення, а й з погляду сучасного вітчизняного книгознавства, бібліотекознавства та бібліографознавства.