Бібліограф Віра Шпілевич

ЗаявникКазакова Наталя Володимирівна (Україна)
ФорумМіжнародна наукова конференція "Бібліотека.Наука.Комунікація"
ЗахідСекція 3. Визначні бібліотекознавці та бібліографи Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: до 100-річчя Бібліотеки
Назва доповідіБібліограф Віра Шпілевич
Інформація про співдоповідачів
Презентаціяне завантажено
Статтяне завантажено


Тези доповіді

Бібліограф Віра Шпілевич


За роки Української революції 1917–1921 рр. постали нові для України інституції: Національна бібліотека Української держави (згодом – Всенародна бібліотека України, нині – Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського), Головна Книжкова Палата у м. Києві (з 1921 р. – Київський крайовий бібліографічний відділ Центрального бібліографічного відділу Всеукраїнського Державного видавництва), а надалі – легендарний Український науковий інститут книгознавства (УНІК). У численних наукових публікаціях висвітлено цей важливий період та роль і внесок очільників цих установ – відомих книгознавців, бібліографів та бібліотекознавців. Поруч з ними працювали десятки бібліотекарів та бібліографів. Ці, перші, працівники, завдяки ґрунтовній загально-освітній підготовці та знанню іноземних мов, втілювали теоретичні напрацювання керівників на практиці. Тож на фоні столітнього ювілею однієї з найбільших бібліотек України – НБУВ, згадаємо Віру Шпілевич – одну з перших працівниць цієї Бібліотеки (травень-листопад 1921 р.). Професійна біографія В. Шпілевич, як фахівця-бібліографа, пов’язана зі становленням довідково-бібліографічної служби у Всенародній бібліотеці України. Разом з А. Баликою та Т. Волобуєвою В. Шпилевич займалися обслуговуванням читачів, організовували книжкові виставки, кожна з яких була подією як для співробітників, так і співробітників.
Подальша бібліографічна діяльність В. Шпілевич пов‘язана з Головною Книжковою Палатою у м. Києві та УНІКом. У Головній книжковій палаті в м. Києва (з листопада 1921 по листопад 1922) Віра Володимирівна обіймала посади бібліографа та завідуючої фондами, зокрема брала участь у в збирання вітчизняних творів друку та створення всеукраїнського бібліографічного репертуару. Разом з М. Іванченком та Т. Волобуєвою, В. Шпілевич упорядковувала покажчик вітчизняних видань 1917–1918 рр. (рукопис не зберігся).
Важливим етапом у фаховому зростанні В. Шпілевич робота під керівництвом Юра Меженка в УНІКу (1922–1934). Вона учасник створення системи аналітичної інформації на базі радянських та зарубіжних фахових періодичних видань та знакових Проектів УНІКу: створення всеукраїнського бібліографічного репертуару та «Першої всеукраїнської виставки друку України». Науково-бібліографічний доробок В. Шпілевич, цього періоду, складається з упорядкування двох ґрунтовних бібліографічних праць: «Українське красне письменство 1928 року» та «Бібліографія української літератури та літературознавства за 1929 рік», які отримали високу оцінку з боку бібліографів так і науковців. Праці В. Шпілевич з історії бібліотечно-бібліографічної справи в Україні про запровадження обов’язкового примірника та становлення, розвитку та занепаду земських народних бібліотек тривалий час були під ідеологічною забороною і користувалося ними обмежене коло науковців. Перша містила, крім фахових відомостей про реальні дати заснування державної бібліографії в Україні, інформацію про важливі культурні зрушення періоду Української революції (1917–1921). Робота «Матеріали до історії земських народних бібліотек на Україні» – цінне джерело фактографічної інформації про земські народні бібліотеки для сучасних дослідників регіональної історії бібліотечної справи Харківщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщини, Херсонщини, Київщини, Волині, Поділля.
Ідеологічні погроми початку 30-х років внесли докорінні зміни і у професійне життя В. Щпілевич. «Ламані-переламані долі» – це про таких як В. Шпілевич.
У кінці 30-х років В. Шпілевич розпочинає новий період свого бібліографічного життя в музеях Т. Г. Шевченка. В. Шпілевич серед організаторів головного музею Тараса Шевченка (нині Національний музей Тараса Шевченка в Києві), початок якого поклала Ювілейна республіканська виставка у рамках святкування 125-річчя Т. Шевченка. Вона серед офіційних організаторів виставки: М. Бажана, Я. Затенацького, Я. Галайчука, В. Розенберга (В. Владича) та авторів каталогу-путівника «Республіканської ювілейної Шевченківської виставки».
За часів німецької окупації В. Шпілевич залишалась у Києві. З вересня 1941 р. вона працювала у Книжковій палаті (відділі Історичного архіва), а з грудня 1942 р. зав. бібліотекою Історичного архіву. Вже з позицій досвідченого фахівця вона займалася збиранням та реєстрацією друкованої продукції. Серед її колег: В. Міяковський, М. Геппенер, М. Суслопаров та ін. – колеги В. Шпілевич по роботі у Всенародній бібліотеці України та УНІКу.
Після війни В. Шпілевич доклала чимало зусиль до бібліографічного забезпечення діяльності Будинку-музею Т. Г. Шевченка на посадах: наукового співробітника, бібліографа та завідуючою бібліотекою. У невеликому, але високопрофесійному колективі шевченкознавців: К. П. Дорошенка, М. М. Новицького, В. Ф. Анісова вона пропрацювала з весни 1944 р. до жовтня 1949 р.
Десять років з липня 1949 р. по вересень 1959 р. В. Шпілевич пропрацювала в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (Нині Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України) на посаді бібліографа відділу театру і кіно. Серед праць цього періоду, в підготовці яких брала участь В. Шпілевич: збирання матеріалів до історії українського радянського театру, участь у підготовці біобібліографії М. Рильського та ін. Віра Володимирівна не обмежувалась тільки науковими інтересами відділу. Оцінку її діяльності дав радянський вчений, академік О. І. Білецький «…На її роботу завжди можна покластися, і не один з радянських літературознавців одержав від Віри Володимирівни опору і дорогоцінні вказівки, а чудове знання матеріалу висунуло її у ряд першокласних майстрів бібліографічної справи».
Багато цікавих людей оточувало В. Шпілевич та й сама вона була непересічна особистістю, походила з науково-мистецької родини. Тутковські: Павло Аполлонович – академік-геолог, один з перших академіків та засновників Української академії наук та Всенародної Бібліотеки України; Микола Аполонович – талановитий піаніст, композитор і диригент, засновник відомої в 20-ті роки ХХ ст. музичної школи в Києві. У цій школі кілька років працював М. Лисенко; викладала і мати Віри Володимирівни, Софія Аполлонівна Тутковська-Шпілевич. Дружні стосунки підтримували Тутковські з родинами Юркевичів, Рильських, Лисенків, Прахових та ін.
В. Шпілевич не залишала особистого архіву. Нажаль, поки ми лише маємо згадки про її спогади. Документи часів її роботи в УНІКу зберігаються в архіві Інституту рукопису НБУВ. В Центральному державному архіві літератури і мистецтва України вона власноруч опрацювала фонд М. А. Тутковського.